Підгорецький замок (або Палац у Підгірцях) – пам’ятка архітектури епохи пізнього ренесансу і бароко у селі Підгірці Золочівського району Львівської області.
Підгорецький замок розташований на краю рівнинного плата на одному з відрогів Вороняків (частина Подільської височини) на висоті 399 м над рівнем моря, неподалік від долини верхів’їв річки Стир. Південна частина плато у цьому місці рівнинна, саме в її бік спрямовані укріплення і в’їзна брама, а в бік Бродівської рівнини – палац, з вікон якого відкривається чудовий краєвид – в гарну погоду місцевість на північ проглядається на десятки кілометрів.
Замок збудований з цегли й каменю, має форму квадрата, сторона якого дорівнює приблизно 100 м. На його рогах розташовані п’ятикутні бастіони, між внутрішніми і зовнішніми стінами – каземати. З вимощених кам’яних плит покрівлі казематів сформовані тераси, огороджені балюстрадами. Ці тераси, очевидно, використовувались для прогулянок, а в разі військової потреби – для розміщення гармат. Вістря бастіонів увінчують витесані з каменя-пісковику витончені сторожові вежі-кавальєри. Зі сходу, півдня і заходу замок оперізує смуга оборонних укріплень, важливими елементами якої є облицьований каменем глибокий рів і земляні вали.
Замок упродовж 1635–1640 років збудовано на місці попередньої садиби Підгорецьких за вказівкою гетьмана коронного Станіслава Конєцпольського. Сучасного вигляду замок набув за Жевуських після реконструкції 1720-х років, коли було демонтовано надбрамну вежу і добудовано третій поверх. Джерело
Осердям архітектурного комплексу є палац з триповерховими бічними павільйонами і вежею за проєктом венеційського архітектора Андреа дель Аква за участю французького інженера Гійома Левассера де Боплана. Концепцію відпочинкової резиденції «Марса після ратних подвигів» втілено в оздобленні споруди гетьманом коронним Станіславом Матеушом Жевуським у 1718-1728 рр. Свідченнями освіченого меценатства (колекцією картин, військових трофеїв, архіву раритетних документів, орієнтального інтер’єру, театральних вистав і звуків оркестру) Підгірці сповнилися за часів магната й воєводи Вацлава Петра Жевуського у 1728–1760-х рр. У 1833–1865 рр. зусиллями магната і публіциста Леона Жевуського також було здійснено наукову музеєфікацію палацу, упорядкування колекцій, архівів та інвентаризацію малярських творів. З початком Другої світової війни тодішній власник Підгірців князь Роман Владислав Сангушко евакуював більшу частину колекції, що стала основою мистецької збірки у Сан-Пауло (Бразилія).
Нищівних втрат історико-архітектурний комплекс зазнав у воєнних лихоліттях й під час пожежі 1956 року.
1997 року Підгорецький замок увійшов до складу Львівської галереї мистецтв. Того ж року було створено благодійний фонд відродження замку на чолі з Борисом Возницьким. У фондах галереї збереглися 85 відсотків речей із замку, які планують повернути, а відновлений палац перетворити на музей інтер’єрів.
У грудні 2017 року волонтери з благодійного фонду «Софос» зібрали шляхом краудфандингу кошти на відновлення балконної групи північно-східної сторони замку й розпочали роботи. У червні 2018 року в Підгорецькому замку вперше з 1939 року відкрили мистецьку виставку копій картин XVII–XVIII ст. та архівні фотографії замку.
На сьогодні Підгорецький замок зберіг витончену ренесансну гармонію колись позолочених склепінь, різьблень, плафонів, настінного розпису і венеційський дзеркал, порцеляни. Вціліли портрети фундаторів і копії картин Рафаеля, Рубенса, Тіціана, Караваджо, баталій Яна де Баана, полотна Юрія Радивиловського, Луки Смуглевича, Августина Міриса.
Попри те, що реконструкція палацу ще триває, відвідувачі замку вже можуть відвідати Китайський кабінет, Золоту, Кармазинову та Лицарську зали, побачити картини, які раніше прикрашали палац. В експозиції представлені копії полотен роботи Шимона Чеховича, Гіацинта Олесінського, Якоба Йорданса, Шарля Ле Бруна, Яна Де Баана, Пьєтро Бьянчі, Олександра Григлевського, Джованні Баттісто Клементі, Йозефа Грассі та інших італійських, австрійських, українських, французьких, нідерландських художників, якими славиться колекція. Джерело