Опісторхоз (англ. Opisthorchosis, cat liver fluke, лат. Opisthorchiasis, Opisthorchiidosis) – паразитарна інвазія, що характеризується хронічним перебігом з переважним ураженням жовчних проток і міхура, печінки і підшлункової залози (органів гепатопанкреатичної зони).
a – ланцетовидний сисун (Dicrocoelium lanceatum): 1 – ротова присоска; 2 – брюшна присоска; 3 – сім’яники; 4 – яєчник; 5 – сім’яприймач; 6 – матка; б – котячий сисун (Opisthorhis felineus): 1 – бокові гілки кишки; 2 – головний канал виділення; 3 – сім’яник; 4 – сім’япровід; 5 – сім’яприймач; 6 – яєчник; 7 – жовточники; 8 – матка; в – легеневий сисун (Paragonimus ringeri): 1 – ротова присоска; 2 – глотка; 3 – кишка; 4 – нервовий стовбур; 5 – матка; 6 – черевна присоска; 7 – яєчник; 8 – тільце Мелиса; 9 – сім’явиносний канал; 10 – сім’яник глиста; 11 – видільний канал; 12 – жовточники; г – кров’яний сисун (Schistosoma haematobium); самець тримає самку (1) у своєму черевному жолобі.
Опісторхоз вперше описав К. Н. Виноградов у 1891 р. у Сибіру. Збудник опісторхозу – сисун котячий (або сибірський, двовустеці, двороті, двовустки чи двоустки, латинською це Opisthorchis felineus). Сисун котячий – це паразит печінки, жовчного міхура і підшлункової залози людини, кішки, собаки і диких м’ясоїдних тварин, що поїдають сиру рибу.
Осередки опісторхозу знаходяться на берегах річок Сибіру, особливо Об-Іртиського басейну. У деяких населених пунктах цього географічного району захворюваність населення на опісторхоз досягає 90-100%. Окремі осередки зареєстровані у Прибалтиці, у басейні Ками, Волги, Дніпра, Південного Бугу.
Котячий сисун блідо-жовтого кольору, довжиною 4-13 мм. В середній частині тіла цього гельмінта знаходиться розгалужена матка, за нею слідує округлий яєчник. У задній частині тіла розташовані два розеткоподібні сім’яники. Яйця котячого сисуна розміром 26-30X10-15 мкм, жовтуваті, овальної форми, на передньому кінці мають кришечку.
Життєвий цикл. Кінцевими господарями котячого сисуна можуть бути людина і м’ясоїдні ссавці. Яйце із мироцидієм має потрапити у прісну воду. Якщо його заковтне молюск, то в задній кишці його мирацидій виходить з яйця, проникає в печінку і перетворюється на спороцисту, в останній шляхом партеногенезу розвивається покоління редій, а в них – покоління церкаріїв.
Церкарії залишають молюска, виходять у воду, плавають у ній і активно вбурюються в тіло риби або заковтуються нею, після чого проникають у підшкірну клітковину та м’язи. Навколо паразита формуються дві оболонки: гіалінова, утворена паразитом, і сполучнотканинна, що виділяється господарем. Ця стадія розвитку сисуна називається метацеркарія. При поїданні господарем (наприклад, людиною) сирої або в’яленої риби метацеркарії потрапляють у травний канал господаря, де вони звільняються від оболонок: сполучнотканинна оболонка перетравлюється пепсином у шлунку, а гіалінова розчиняється у дванадцятипалій кишці. Далі паразит проникає в жовчний міхур і печінку, де досягає статевої зрілості. Таким чином, для першого проміжного господаря інвазійною стадією є яйце, що містить мірацій, для другого — церкарій, для кінцевого господаря – метацеркарій.
Опісторхоз – природно-осередкова хвороба. Осередки інфекції пов’язані з місцями проживання молюска бітинії (Bithynia leachi). У зараженні опісторхозом найбільшу роль відіграють побутові фактори, наприклад широко поширена в Сибіру звичка вживати сиру рибу. У вогнищах опісторхозу риба часто інтенсивно вражена метацеркаріями опісторхіса. Як встановив П. П. Горячев, в епідеміології опісторхозу провідну роль грає рівень розливу річки. При невеликому розливі молюски і мальки риб залишаються вільними від личинок котячого сисуна або інфікування є незначним.
Патогенне значення та діагностика. Опісторхоз – важке захворювання. При значній кількості паразитів воно може закінчитися смертю. Відомі випадки, коли в печінці людини було виявлено до 25 000 і більше цих паразитів. Скупчення паразитів спричиняє застій жовчі та призводить до розвитку цирозу печінки. Лабораторний діагноз ставиться при виявленні яєць у фекаліях та дуоденальному соку. Яйця жовтуваті, овальної форми, звужені до полюса, на якому знаходиться кришечка.
Профілактика. Вживання в їжу тільки добре провареної або смаженої риби. Необхідна санітарно-освітня робота, спрямована на впровадження особистої профілактики, що має основне значення.
Самолікування може погіршити ситуацію за здоров’ям, тому перед застосуванням антигельмінтних засобів, потрібно проконсультуватися у лікаря;
Засоби, що застосовуються при позакишкових гельмінтозах (М.Д. Машковський «Лікарські засоби»):
1. Хлоксил (Chloxylum). 1,4-Біс-(трихлорметил) бензол:
Білий кристалічний порошок без смаку та запаху. Практично нерозчинний у воді, важко розчинний у спирті.
Застосовують при гельмінтозах печінки: опісторхоз, фасціольоз, клонорхоз.
Цикл лікування триває 2 дні. Через 1 годину після легкого сніданку (склянка солодкого чаю, 100 г білого хліба) хворий приймає препарат внутрішньо у вигляді порошку (в 1/2 склянки молока). Денна доза – 0,1-0,15 г/кг (5-10 г для дорослих); приймають по 2 г кожні 10 хв. За 2 дні хворий одержує 10-20 г препарату.
Є дані про застосування хлоксилу за 5-денною схемою. Загальна доза на курс та сама, але хворий отримує щодня протягом 5 днів поспіль по 0,06 г/кг.
Запропоновано також 3-денну схему, згідно з якою препарат призначають по 0,1 г/кг на добу. Добову дозу дають в 2-3 прийоми з інтервалом у 2 години, запивають молоком. Цю схема рекомендують для масового застосування в осередках опісторхозу.
Проносне після прийому хлоксилу не призначають. При необхідності курс лікування повторюють з інтервалом щонайменше 4-6 місяців.
При застосуванні хлоксилу можливі збільшення розмірів печінки, біль у печінці, протеїнурія, порушення серцевого ритму, біль у ділянці серця, підвищена еозинофілія.
Іноді спостерігаються алергічні реакції, зумовлені, ймовірно, загибеллю і розпадів опісторхісів. При їхній прояві призначають протигістамінні препарати, кальцію хлорид.
Протипоказання: захворювання печінки (не пов’язані з гельмінтозами) та міокарда, вагітність.
Недостатньо висока ефективність та часті побічні ефекти ускладнюють використання хлоксилу для масової хіміотерапії трематодозів.
ФОРМА ВИПУСКУ: порошок для внутрішнього прийому в пакетах по 0,5 і 1 кг. ЗБЕРІГАННЯ: Список Б.
2. Празиквантел (Praziquantel).
2-(Циклогексилкарбоніл)-1,2,3,6,7,11b6-гексагідро-4Н-піразино [2,1-а]-ізохінолін-4-он. Синоніми: Білтрицид, Цесол, Цистицид, Biltricide, Biltride, Cesol, Cestox, Cysticide, Droncit, Pyquiton. Вітчизняна назва «Азінокс» (Azinox):
2-(Циклогексилкарбоніл)-1,2,3,6,7,11b6-гексагідро-4Н-піразино [2,1-а]-ізохінолін-4-он
Білий кристалічний порошок, гіркий смак. Є високоефективним засобом для лікування шистосоматозів та трематодозів.
У механізмі дії празиквантеля важливе значення має підвищення під його впливом проникності клітинних мембран паразитів для іонів кальцію, що спричиняє скорочення мускулатури паразитів, що переходить у спастичний параліч.
При прийомі внутрішньо швидко і повністю всмоктується, Cmax становить 1-3 години, T1/2 – 0,8-1,5 години; піддається біотрансформації у печінці, виводиться нирками.
Застосовують при шистосоматозах, опісторхозі печінки та легень, клонорзозі, фасціольозі, парагонімозі, метагонімозі, фасциолопсидозі, гіменолепідозі, теніаринхозі, теніозі, дифілоботріозі та цистицеркозі.
Призначають внутрішньо: при шистосоматозах – по 40-75 мг/кг на добу (в 2-3 прийоми) протягом 10-28 днів; при опісторхозі, клонорзозі та парагонімозі по 75 мг/кг на добу (в 3 прийоми); при метагонімозі, фасциолопсидозі, теніарингозі, теніозі, дифілоботріозі та гіменолепідозі 20 мг/кг одноразово (при гіменолепідозі повторно через 10 днів).
Препарат дає високий лікувальний ефект (до 100%) та зазвичай добре переноситься. В окремих випадках спостерігаються головний біль, сонливість, диспепсичні розлади, підвищена пітливість, пропасниця, шкірні алергічні реакції. Ці явища відбуваються зазвичай після закінчення прийому препарату.
Протипоказання: цистицеркоз очей, ураження печінки, вагітність. У порівнянні з хлоксилом празиквантел ефективніший і краще переноситься. Форма випуску: таблетки по 0,6 г (N. 6). ЗБЕРІГАННЯ: список Б.