Нейромедіатори – це речовини, які використовуються нервовими клітинами для передачі сигналів одна одній. Нейрони з’єднані відростками, контакти між ними називають синапсами. У цих синапсах функціонують різні нейромедіатори, а також дофамін, що здебільшого відповідає за позитивні емоції.
Нейромедіатор дофамін – це гормон з групи катехоламінів, який в мозковій тканині передає емоційну реакцію мотивації та задоволення, і відповідає за рух, тому виробляється він у певних клітинах мозку, що контролюють м’язову активність. Якщо зазирнути вглиб мозку, дофамінові нейрони знаходяться в середньому мозку і в стовбурових структурах.
За хімічною структурою дофамін є моноаміном, синтезованим з амінокислоти тирозину (назва походить від грец. tyros, що значить «сир», оскільки саме у сирі було вперше виявлено цю амінокислоту).
Сьогодні майже всі чули про дофаміновий детокс (дофамінове голодування).Коли ми аналізуємо функції дофаміну в нервовій системі, то здебільшого відповідає за позитивні емоції.
Як влаштований наш мозок? Є спинний мозок, який переходить у стовбур – найдавніші ділянки мозку. І на цьому стовбурі, ніби на стовбурі дерева, «ростуть» великі півкулі, мозочок, а в самому центрі стовбура – середній мозок. Там розташовані дві невеликі, але надзвичайно важливі зони: чорна субстанція (substantia nigra) та вентральна покришка (ventral tegmental area). Ці ділянки містять левову частку дофамінових нейронів. Проте важливо не те, де розташоване тіло нейрона, а де утворюється синапс.
Відростки нейронів чорної субстанції йдуть до глибин великих півкуль у структуру, що називається базальні ганглії. Саме там у синапсах виділяється дофамін, який відповідає за рухову сферу. Чим більше дофаміну в синапсах базальних гангліїв, тим охочіше людина активує рухові програми. Якщо чорна субстанція активна і продукує багато дофаміну, то на пропозицію піти на прогулянку, позайматися спортом або потанцювати ви реагуєте дуже позитивно: «О, класно! Я люблю це!». Це не лише легкість запуску рухів, але й ті позитивні емоції, які ми відчуваємо під час руху. І це – основа нашого бажання вчитися рухатися, опановувати нові рухові навички.
Особливо важливо це в дитинстві. Дитина народжується ще не вміючи рухатися, але вже отримує задоволення від руху — це і є дофамін. Ми стрибаємо, бігаємо, лазимо, маніпулюємо предметами – все це «дофамінова радість». Дорослі рухаються менше, але якщо у вас активна чорна субстанція, ви можете зберігати радість руху до 70–80 років, катаючись на велосипеді чи граючи у м’яч.
Рух – це чудово. Понад половина нейронів мозку залучені до рухів. Якщо щось робимо – активується ціла нейромережа мозку та спинного мозку. До того ж активні м’язи виділяють особливі речовини – міокіни, які повідомляють мозку: «Дякуємо за рух», і це покращує роботу різних нейромереж, наприклад, гіпокампа, що відповідає за пам’ять.
Тепер про вентральну покришку. Ця зона знаходиться нижче і ближче до центру середнього мозку. Аксони її нейронів йдуть у кору великих півкуль і широко там розгалужуються. Дофамін у корі пов’язаний з обробкою інформації. Чим більше дофаміну в синапсах, тим активніше опрацьовуються сигнали, тим швидше ми приймаємо рішення, мислимо, реагуємо. І знову є емоційний компонент – радість новизни. Нас тягне до нового, цікавого – це дофамін. Цікавість, творчість, новизна, креатив – все це дофамінові емоції. Вони не про рух, але не менш значущі.
Наш мозок дуже допитливий. Цікавість – одна з головних вроджених програм. Чим більше ми знаємо про навколишній світ, тим більш адекватна наша поведінка. І знову ж, на фоні дофаміну ми вчимося, освоюємо мову, спілкування – усе це пов’язане з дофаміновими синапсами.
Аксони з вентральної покришки йдуть не лише в кору. Є ще один важливий пучок, що прямує до ядра з дуже складною назвою – nucleus accumbens (українською – прилегле ядро прозорої перегородки). Це – головний центр позитивних емоцій. Про радість руху і новизни вже згадували, але ж є ще й інші життєві радості: їжа, фізична близькість, комфорт. Еволюція створила в мозку ссавців структуру, що збирає ці емоції. І її тонус теж забезпечується дофаміном із вентральної покришки.
Отже, дофамін пов’язаний зі всіма позитивними емоціями. Специфічно – з радістю від руху, новизни, але загалом – з усіма. Тому його справедливо називають головним нейромедіатором радості. Якщо ця система працює погано – виникає проблема №1: людина отримує замало позитивних емоцій. Це може призвести до депресії. Або – до залежностей: людина шукає штучні джерела радості (алкоголь, нікотин, наркотики, азартні ігри, надмірна сексуальна активність тощо).
Інша крайність – надмірна активність цієї системи. Тоді обробка інформації в мозку стає надто швидкою, виникає розсипання думок, можливо – галюцинації. Все це – ознаки шизофренії. Якщо ж дофаміну забагато саме в nucleus accumbens – може виникати надлишок задоволення, і поведінка зсувається в сторону реалізації базових програм (їжа, секс, агресія, страх) – це маніакальні стани.
Шизофренія та манії – два боки психозу. Їх лікують препаратами, які зменшують дію дофаміну – антагоністами дофамінових рецепторів, тобто нейролептиками. Першим був аміназин – грубий, але ефективний. Його відкриття змінило історію психіатрії: з’явився спосіб лікувати психози. Аміназин діє на всі дофамінові синапси, а також на інші системи (наприклад, норадреналінову).
У дофаміну є 5 основних типів рецепторів. Головні – D2-рецептори. З 1960-х стало зрозуміло: краще використовувати специфічні блокатори D2 – наприклад, галоперидол. Саме D2-антагоністи стали «золотим стандартом» нейролептиків. Сучасні препарати також впливають на серотонінові рецептори, але це вже інша тема.
Звідки ж береться молекула дофаміну? У нас є харчова амінокислота – тирозин. На першому етапі метаболізму тирозин перетворюється в L-ДОФА (леводопу) – це попередник дофаміну. L-ДОФА вже безпосередньо дає дофамін. L-ДОФА (або леводопа) – це дуже важливий лікарський препарат, який застосовується для лікування хвороби Паркінсона.
Отже, дофамін утворюється з тирозину. Через це тирозин і схожа на нього амінокислота фенілаланін іноді використовуються як БАДи. Принаймні вам можуть порадити збільшити споживання тирозину та фенілаланіну, щоб покращити роботу дофамінової системи. Обидві ці амінокислоти — незамінні, тобто ми повинні отримувати їх із їжею. Якщо, наприклад, ви подвоїте їх добову норму, є шанс, що дофамінова система почне працювати активніше. Але насправді цей шанс не дуже великий — у кращому випадку це дасть слабкий ефект, а швидше за все — буде ближче до ефекту плацебо.
Проте тирозин і фенілаланін справді доступні – у вигляді БАДів або продуктів у магазинах здорового харчування. До того ж є рослини, у яких міститься багато L-ДОФА, і вони теж пропонуються як добавки. Наприклад, деякі бобові рослини. При хімічних перетвореннях фенілаланіну й тирозину також можуть утворюватися молекули, подібні до дофаміну або норадреналіну. Такі молекули називаються тіраміни. Вони подібні за структурою і мають збудливу дію на мозок.
Наприклад, тірамінів багато у добре витриманому ароматному сирі. Чим більше сир «душистий» і витриманий, тим більше в ньому тіраміну. І тіраміни можуть збуджувати нервову систему, тому навіть є поняття «сирний синдром» – стан збудження після надмірного споживання сиру. Через це сир не рекомендується їсти перед сном, бо ви фактично надсилаєте стимулювальні сигнали до нервової системи.
Деякі антидепресанти також можуть частково активувати дофамінову систему і створювати позитивніші емоційні реакції на реальність. Але слід знати, що серед речовин, які серйозно активують дофамінові синапси, є багато наркотичних. До цієї групи належать, наприклад, риталін, амфетаміни. Колись їх навіть розглядали як антидепресанти, але тепер очевидно, що це небезпечна і шкідлива група наркотичних речовин – психомоторні стимулятори, які активують дофамінові синапси. Джерело