Змієві вали України — це система дерево-земляних оборонних (белігеративних) споруд у вигляді протяжних валів на території Середньої Наддніпрянщини із залишками зосередженими переважно в лісостеповій зоні України. Загальна довжина перевищує 950 км.
Ці белігеративні (з латинської beligero — вести війну) ландшафтні комплекси формувалися у процесі підготовки і ведення воєнних дій. Одним із найдавніших письмових свідчень про Змієві вали є лист архієпископа Бруно Кверфуртського до німецького імператора Генріха II. У 1008 році, прямуючи через Київ до печенігів із місіонерською метою, Бруно повідомляв, що князь Володимир Святославич із дружиною два дні супроводжував його до кордону своєї держави, який був оточений «дуже потужною і дуже довгою огорожею» (firmissima et longissima sepe).
Розташування та будова. На момент систематичних досліджень у 1970–1980-х роках для вивчення було доступно близько 234 км валів. Під час обстежень, проведених українським археологом М. П. Кучерою на початку 1980-х років, зафіксовано 23 основні відрізки валів (без урахування більш ранніх укріплень, включених у систему Змієвих валів, а також двох невеликих поперечних валів біля хутора Хлепча на річці Стугна та в селі Ніжиловичі). Загальна протяжність споруд становила близько 969,5 км.
Для порівняння:
– Великий китайський мур (VII ст. до н. е. — XVI ст.) — 21 196 км;
– Германський лімес (Limes Germanicus, 83–260 рр.) — 568 км;
– Данський вал (Dannevirke, 650/737–968 рр.) — близько 30 км;
– Вал Оффи (Британія, 757–796 рр.) — близько 240 км.
Змієві вали формують дев’ять основних оборонних ліній, кожна з яких мала своє стратегічне значення::
– Вітянсько-Бобринська лінія — один із найдавніших валів, що захищав поселення вздовж річки Вітянки;
– Стугнянсько-Ірпінсько-Тетерівська лінія — природне та штучне укріплення для контролю шляхів між річками;
– Дніпро-Тетерівська лінія — оборонна лінія вздовж важливого торгового та військового маршруту;
– Дніпро-Кам’янська лінія — поєднувала природні перепони і земляні укріплення;
– Середній Пороський вал — слугував прикриттям середнього Подніпров’я від нападу з південного заходу;
– Великий Пороський вал — потужний рубіж, що захищав великі території та поселення;
– Росько-Гуйвянська лінія — одна з ключових ліній на межі сучасних Київської та Черкаської областей;
– Дніпровська лівобережна лінія — важлива для контролю правобережного і лівобережного шляхів уздовж Дніпра;
– Посульська лінія — східний рубіж, що охороняв землі від набігів з півночі та сходу.
У XVI—XVIII століттях виникали й інші вали в районі Змієвих Валів. Зокрема: Безпятинсько-Застугнянський (7 км); Стеблівський (8 км); Малий Пороський вал (близько 5 км); Барахтянський (0,8 км) та інші.
Зміїні вали – це відображення не лише давньої військової майстерності, але й важливий історичний та археологічний спадок. Унікальна система цих давніх оборонних ліній відігравала важливу роль у захисті. Деякі ділянки збереглися і до сьогодні, дозволяючи уявити масштаб і стратегічну значимість таких оборонних споруд. Джерело