На краю Сонячної системи є особлива прикордонна зона, де потік заряджених частинок, що постійно витікають із Сонця, — сонячний вітер — взаємодіє з речовиною міжзоряного простору. На цій межі сонячний вітер сповільнюється, стискається й нагрівається. Зовнішню межу геліосфери називають геліопаузою. Про це пише Player.
Запущені NASA у 1977 році зонди «Вояджер-1» і «Вояджер-2» через десятиліття польоту перетнули геліопаузу та вийшли в міжзоряний простір. «Вояджер-1» зробив це у 2012 році, а «Вояджер-2» — у 2018-му. Зонди перетнули межу в різних місцях, оскільки геліосфера змінює свої розміри й форму під впливом сонячної активності та умов міжзоряного середовища.
Одним із цікавих результатів вимірювань стали дуже високі температури плазми в прикордонній області — від 30 до 50 тисяч кельвінів. Через це її іноді образно називають «вогняною стіною».
Проте «Вояджери» без проблем пережили перетин цієї області. Причина в тому, що плазма там надзвичайно розріджена: частинок настільки мало, що вони не можуть передати космічним апаратам значну кількість тепла. Тому температура у десятки тисяч кельвінів не означає, що зонди опинилися в буквальному «вогні».
Вимірювання «Вояджерів» також допомогли краще зрозуміти магнітне поле на межі геліосфери. Дані показали складну взаємодію сонячного та міжзоряного магнітних полів і дали змогу уточнити уявлення про структуру цієї далекої області.
Зонди «Вояджер», які перебувають у космосі вже майже 50 років, залишаються єдиними створеними людиною апаратами, що безпосередньо досліджують міжзоряний простір за межами геліосфери. Джерело