У тропічному лісі іноді здається, що самі дерева починають співати. У спекотний день повітря наповнюється гучним дзижчанням, тріском і монотонним гулом. Один із головних творців цього незвичайного концерту — цикада, яку в багатьох країнах Південної Америки називають чичаррою.
Цикади належать до ряду напівтвердокрилих комах — Hemiptera, тобто є родичами попелиць, цикадок і щитівок. У світі відомо близько 3000 видів цикад, і хоча вони можуть сильно відрізнятися за розмірами, забарвленням та тривалістю життя, їхній життєвий цикл має багато спільного.
Більшу частину життя — під землею
Найцікавіше в цикаді те, що її доросла форма — лише короткий епізод життя.
Після вилуплення з яйця молода цикада потрапляє в ґрунт і перетворюється на німфу. Там вона може провести від кількох місяців до багатьох років, залежно від виду. Німфа живе біля коріння рослин і за допомогою спеціального ротового апарату висмоктує з рослин рідину, переважно з ксилеми — тканини, якою вода та мінеральні речовини рухаються від коренів угору.
Для підземного життя її тіло чудово пристосоване. Передні ноги німфи мають потужні зубчасті структури й нагадують маленькі копальні інструменти. Вони допомагають прокладати ходи в ґрунті та пересуватися між коренями.
Тому цикада, яку ми бачимо на стовбурі дерева, насправді є лише фінальною стадією життя комахи, що роками залишалася практично невидимою.
Момент, коли вона виходить на поверхню
Коли німфа досягає зрілості, настає час залишити підземний світ.
Вона вибирається з ґрунту й шукає вертикальну поверхню — стовбур дерева, гілку, стебло або навіть камінь. Потім відбувається одна з найвражаючих трансформацій у її житті: німфа скидає старий зовнішній покрив, або екзувій, і поступово перетворюється на крилату дорослу цикаду.
Щойно з’явившись, доросла комаха має м’яке тіло та ще не до кінця сформовані крила. За деякий час вони розправляються, тіло твердне — і перед нами вже знайома доросла цикада.
На цьому підземна частина її життя закінчується.
Звідки береться цей неймовірний шум?
Саме тут починається найвідоміша частина історії.
Співають переважно самці. І роблять вони це зовсім не крилами.
З боків черевця цикади розташовані спеціальні органи — тимбали. Це пружні ребристі мембрани. Коли спеціальні м’язи швидко деформують їх, виникають характерні клацання. Через величезну швидкість повторення цих рухів окремі клацання перетворюються на потужне дзижчання або тріск.
Черевце при цьому працює майже як резонатор, підсилюючи звук.
І це не просто «музика заради музики». Гучний звук — насамперед шлюбний сигнал. Самець намагається привернути самку, а різні види цикад мають характерні для них звукові сигнали.
У деяких масових скупченнях цикад рівень шуму може бути надзвичайно високим — для окремих видів і великих хорів повідомляли значення понад 100 дБ.
Чому вони такі гучні?
На перший погляд, це дивна стратегія: навіщо комасі, яка хоче вижити, створювати такий сильний шум і привертати до себе увагу?
Але для самця це своєрідний компроміс. Гучний сигнал дозволяє знайти партнера серед величезної кількості дерев і рослин тропічного лісу.
У густій рослинності зір не завжди допомагає. Зате звук поширюється між деревами. Тому для цикади її «голос» — надзвичайно ефективний спосіб повідомити: «Я тут. Я готовий до розмноження».
А що роблять самки?
Самки зазвичай не створюють такого гучного співу. Вони знаходять самців за їхніми сигналами, після чого відбувається парування.
Потім самка відкладає яйця у рослину — часто в невеликі гілки або інші частини рослин. Коли з яєць виходять маленькі німфи, вони зрештою опиняються на землі й починають свій багаторічний підземний етап. Так цикл повторюється.
Чому цикади не знищують дерева?
Може здатися, що комаха, яка роками живиться соками коренів, повинна бути серйозною загрозою для рослин.
Проте більшість цикад не завдає дорослим деревам критичної шкоди. Їхнє живлення пов’язане переважно з рідиною рослинних тканин, а не з активним поїданням коренів чи листя.
Певну шкоду можуть створювати самиці під час відкладання яєць, коли пошкоджують молоді гілочки. Особливо чутливими можуть бути молоді дерева та садові рослини.
Не всі цикади живуть 13 або 17 років
Тут важливо розвіяти популярний міф.
Існують знамениті періодичні цикади, які проводять під землею 13 або 17 років. Саме вони стали відомими завдяки масовим одночасним виходам на поверхню.
Але це лише частина величезної групи цикад.
У тропіках багато видів мають зовсім інші життєві цикли. Деякі проводять під землею значно менше часу, а їхня поява відбувається поступово, а не мільйонами особин одночасно. Дослідники навіть досі не знають повної історії життя багатьох тропічних видів — зокрема точних рослин-господарів, тривалості підземної стадії та факторів, які запускають їхній вихід із ґрунту.
Маленька комаха з дуже дивною долею
Цикада — один із тих випадків у природі, коли побачена нами тварина зовсім не відповідає більшій частині її життя.
Ми чуємо її лише кілька тижнів або навіть днів, але за цим коротким концертом можуть стояти місяці чи роки підземного існування. Німфа живе в темряві, пересувається між корінням, линяє, росте й чекає на момент, коли умови стануть сприятливими.
А потім одного дня вибирається назовні.
Вона піднімається на дерево, скидає старий панцир, розправляє крила — і самець починає свій гучний тропічний «концерт».
Тому, коли в перуанських джунглях раптом починає шалено дзижчати весь ліс, це не просто шум комах. Це фінальна сцена багаторічного життя одного з найдивовижніших мешканців тропіків. Джерело