Комахи, щоб привабити партнерів, попередити хижаків про небезпеку або повідомити про свою територію, спілкуються між собою у найрізноманітніші способи. Деякі, наприклад метелики та жуки, використовують забарвлення, візерунки та інші візуальні сигнали.
Інші, як-от світлячки, використовують біолюмінесценцію — світло, яке виробляється їхнім організмом, — для пошуку партнерів. Є й такі комахи, які передають хімічні сигнали, взаємодіючи з іншими тваринами та рослинами або захищаючись від хижаків.
Найчастіше для приваблення партнерів комахи використовують звуки. Способи створення звуків можуть сильно відрізнятися залежно від виду комахи.
Звідки береться цвірінькання?
Стридуляція — це спосіб утворення звуку в комах унаслідок тертя однієї твердої частини тіла об іншу, подібно до того, як смичок треться об струну скрипки.
На одній частині тіла є спеціальна ребриста поверхня, яку комаха проводить по іншій поверхні. Унаслідок цього виникають коливання, які ми сприймаємо як звук.
Багато членистоногих — комахи, павуки, багатоніжки та деякі ракоподібні — використовують стридуляцію. Вона може служити для позначення території, попередження про небезпеку або захисту. Але дуже часто звуки використовуються для приваблення партнерів.
Найкраще цей механізм вивчений у коників, цвіркунів і кобилок — усі вони належать до ряду прямокрилих (Orthoptera).
Коники та кобилки створюють звук, проводячи задньою ногою по крилу, а цвіркуни швидко труть одним крилом об інше. Люди часто називають це «співом», але насправді це більше схоже на гру на музичному інструменті.
Чому ж самки мовчать?
У більшості цвіркунів цвірінькають саме самці. Причина проста: самки не мають на передніх крилах спеціальних звукових структур, необхідних для стридуляції.
У самця на одному передньому крилі розташована ребриста структура, яку називають «пилкою» (file), а на іншому — тверда крайка, або «скребок» (scraper).
Самець швидко треть одним крилом об інше. Скребок проходить по зубчиках «пилки», створюючи серію швидких коливань. Так виникає знайоме нам «цвір-р-р-р».
Цей процес і називається стридуляцією.
Але найцікавіше те, що самка має чудовий слух. Її органи слуху — тимпанальні органи — розташовані на передніх ногах. Завдяки їм вона може почути самця на значній відстані та знайти його за звуком.
Самка також здатна відрізнити пісню свого виду від сигналів інших видів цвіркунів. Тобто самець створює «музику», а самка вирішує, на яку саме «музику» варто звернути увагу.
Навіщо взагалі співає самець?
Головна причина — привабити самку.
Пісня цвіркуна є шлюбним сигналом. У різних видів вона відрізняється, тому самка може розпізнати представника свого виду серед безлічі інших звуків.
У деяких цвіркунів існує навіть кілька типів звукових сигналів. Один використовується для приваблення самки здалеку, інший — під час залицяння зблизька, а ще один може служити сигналом супернику.
Проте спів має і небезпечний бік.
Гучний самець стає помітнішим не лише для самки, а й для хижаків. Тому цвіркуни часто співають із укриттів — у високій траві, під листям, у тріщинах або інших захищених місцях.
Саме тому цвіркуна, який цвірінькає у будинку, буває так складно знайти. Він може ховатися у вентиляційному отворі, під підлогою або в якомусь темному кутку. А коли людина наближається, цвіркун може замовкнути, відчувши вібрації від її кроків.
У кожного виду — своя «пісня»
Різні види цвіркунів видають дещо різні звуки. Якщо потренуватися, можна навчитися розрізняти їх навіть тоді, коли самої комахи не видно.
Часто допомагає і час доби:
– цвіркуни починають співати переважно надвечір, коли сонце заходить;
– кобилки найактивніше «співають» пізно вночі, коли вже зовсім темно;
– коники видають свої звуки переважно вдень.
Тож іноді, почувши в темряві характерне «цвір-р-р-р», можна визначити, хто саме знаходиться десь поруч, навіть не побачивши комаху.
А як співають цикади?
Цвіркунів часто плутають із цикадами, особливо через їхній гучний звук. Але це зовсім різні комахи, і механізм створення звуку в них принципово відрізняється.
Цикади, яких у Південній Америці, зокрема в Перу, часто називають чичаррами (chicharra), не труть крилами.
Самці цикад використовують спеціальний орган — тимбал. Це мембрана, розташована з боків черевця. Спеціальні м’язи дуже швидко деформують її, створюючи характерні клацання та вібрації, які перетворюються на гучний гул або свист.
Це можна уявити як барабан із незвичайним механізмом: замість удару по поверхні мембрана вібрує завдяки м’язам, розташованим усередині тіла.
Як і у цвіркунів, у цикад співають переважно самці. Їхній головний сигнал також пов’язаний із розмноженням.
Але цикади здатні створювати набагато потужніший звук. Під час масових виходів періодичних цикад у США хор комах може досягати 110–120 децибелів — рівня, який можна порівняти зі звуком відбійного молотка або реактивного двигуна.
Два різні «музиканти»
Отже, якщо коротко:
Цвіркун створює звук, потираючи одне переднє крило об інше. Його «інструмент» розташований на крилах.
Цикада, або чичарра, створює звук за допомогою тимбалів на черевці.
І в обох випадках головними «співаками» є самці.
Природа ніби створила дві різні музичні системи: цвіркун грає на своїх крилах, а цикада — на мембранах власного черевця. А самки уважно слухають, щоб серед тисяч звуків знайти саме той, який їм потрібен. Джерело