Ексцепція (ехсерііо) – це заперечення проти позову з посиланням на фактичні обставини або правову норму, що виключає можливість задоволення позову.
Сутність ексцепції стає більш зрозумілою з її видів, наприклад:
– річна – відповідач за позовом заперечує проти нього на тій підставі, що позов заявлений більше ніж через рік, а можна тільки протягом року;
– зі страху – відповідач стверджує, що до зобов’язання (ще не виконаного) його примусив обґрунтований страх;
– заперечення відповідачем позову на тій основі, що цей позов у такому ж обсязі вже розглянутий судом і по ньому винесено рішення (вдруге розглядати той же позов і в тому ж обсязі не можна). Відповідач зобов’язаний довести факти, якими він забезпечує позов.
До ексцепції зверталися і в інтердиктному процесі. Залежно від змісту та елементів судового процесу ексцепція застосовувалась у різних видах (понад 80 видів). Більшість з них стосувалася саме судового процесу.
В римському праві обставини, про які заявляв відповідач і були підтверджені в ході процесу, можна було включати у вигляді ексцепції. Ексцепція в римському праві розвинулась у формулярному процесі, як витвір права преторського (претор – це заступник і помічник консула, а згодом претором вже називали вищу урядову особу).
При ексцепції відповідач брав на себе роль позивача і мав довести своє твердження. Найпоширенішою була ексцепція щодо ехсергло сіоії: відповідач стверджував, що позивач діяв зловмисне, наприклад, вимагав повернення боргу на підставі розписки, яку взяв з боржника, але грошей йому не давав.
У формулярному процесі обов’язок формулювання позову, вимог відповідно до встановлених норм, перекладався з позивача на претора. Зміст спору він викладав у записці до судді, яку почали називати «формулою». Звідси назва такого порядку судочинства. Формулярний процес, як і легісакційний процес, поділявся на дві стадії: in jure – у претора та in judicio – у суді. Цей процес виявився більш прийнятним для захисту інтересів в часі рабовласницького стану. Формула складалася з основних та додаткових частин і починалася з призначення судді. У формулі не тільки викладалися вимоги позивача (інтенція), а й подавалися вказівки судді, як вирішити дану справу за конкретних обставин (кондемнація). Розширення ролі претора стало характерною рисою формулярного процесу.
Ексцепція, будучи скоріше деяким винятком, який зазвичай протиставляється позову в якійсь справі, застосовується для виключення того, що потрібно в інтенції або кондемнації. Ексцепція є умовою, яка або звільнить відповідача від засудження або зменшить вирок. Також ексцепція, протиставлена позову, може виключити не тільки засудження, але й саму підставу позову, виражену в інтенції. При такому широкому розумінні римську ексцепцію можна було б визначити як протиставлення позову і проведення юридичної перешкоди, важливість якої не випливає з позову і тому може бути розглянута суддею тільки у тому випадку, якщо на це вказує спеціальна частина формули.
Тобто ексцепції отримали значення захисту відповідача, який не може похитнути формули, але має заперечення, яке суддя прийме до уваги, якщо претор уповноважить його на це. Якщо ж ексцепція дає судді позитивні передумови для кондемнації, то в ексцепції містяться негативні передумови.
Функцію ексцепції як негативної умови для присудження відповідача можна з’ясувати на розборі різних форм спору з позикового зобов’язання. Якщо позивач стверджує, що йому належить вимога з позики, а відповідач заявляє, що він не отримував валюти, або що він її виплатив назад, то тут є лише просте заперечення тверджень позивача. Суддя в цьому випадку зобов’язаний прийняти до уваги і перевірити захист відповідача без особливої вказівки претора – ipso iure, і відхилити позов, якщо позивач не доведе виплати валюти або відповідач доведе повернення позики. Якщо ж відповідач заперечує, що позивач шляхом особливого pactum de non petendo (домовленості про нестягнення) відпустив йому борг, то цим не заперечується основна вимога позивача по боргу, але підкреслюється наступ негативної дії договору. Суддя може взяти до уваги вказівку на прощення боргу лише в тому випадку, якщо він буде уповноважений на це особливою ексцепцією про пакт – si inter eos non conveniet, ne ea pecunia peteretur. Гай вказує, що в руках преторів ексцепція була могутнім засобом розвитку преторського права, преторської допомоги та сприяння.
В області цивільного права ексцепція була необхідна, коли правовідношенню, зазначеному в інтенції, протиставлялося яке-небудь інше правовідношення, про яке присяжний суддя не міг обіцяти за однією інтенцією. Наприклад, проти позову про витребування речі відповідач заперечує посиланням на належне йому право користування цією річчю.
За часів Гая поруч із ексцепцією, як подальший її розвиток, з’являється у формулі позову ірескріпція, при якій заперечення ставиться не після інтенції, а висувається як самостійна теза на початку самої формули і виражається словами – ea res agatur si. Отже заперечення повинне бути дозволене як попередня умова для вирішення спору з основного питання. Деякі заперечення протиставлялися постійно і незмінно на вимогу позивача. Це так звані перемпторні ексцепції.
Перемпторні ексцепції – це ті, які мають постійну юридичну силу і не можуть бути відхилені, наприклад, «де через страх» або «за злим наміром», або що було скоєно всупереч закону, або справу доведено до суду, а також за угодою, що відбулася. Інші ексцепції діють тільки на час або ж від дії їх позивач може позбутися шляхом і засобом, вказується у змісті самої ексцепції. Такі ексцепції називалися відкладними або ділаторними.
Відкладними є ексцепції, які мають силу до певного терміну, наприклад, з такої угоди, яка укладена, щоб стягнення не проводилося протягом п’яти років; після закінчення ж цього терміну ексцепція не застосовується.