У 1998 році ВПС США остаточно припинили експлуатацію розвідувальних літаків SR-71 Blackbird. Проте історія цього легендарного літака на цьому не завершилася. Останній політ SR-71 відбувся 9 жовтня 1999 року — літак NASA виконав його під час авіашоу на авіабазі Едвардс.
SR-71 Blackbird залишається одним із найвідоміших і найтехнологічніших літаків в історії авіації. Його розробила компанія Lockheed у підрозділі Skunk Works у період холодної війни. Літак здійснив перший політ у 1964 році, а його конструкцію значною мірою виготовили з титану та титанових сплавів, здатних витримувати сильне нагрівання під час польоту на швидкості понад 3 Махи.
SR-71 міг літати на висоті понад 25 000 метрів зі швидкістю близько Mach 3,3. Саме висока швидкість і велика висота польоту робили його надзвичайно складною ціллю для засобів протиповітряної оборони. Жоден SR-71 не був збитий противником.
Літак також встановив низку рекордів. 1 вересня 1974 року SR-71 подолав відстань від Нью-Йорка до Лондона за 1 годину 54 хвилини 56,4 секунди — цей рекорд трансатлантичного перельоту залишається неперевершеним.
Ще один визначний рекорд було встановлено 6 березня 1990 року. Тоді SR-71 подолав відстань від Лос-Анджелеса до Вашингтона за 1 годину 4 хвилини 20 секунд із середньою швидкістю 3418 км/год. Після цього конкретний літак передали до Національного музею авіації та космонавтики Smithsonian.
Ідея створити наступника Blackbird з’явилася значно пізніше. У 2013 році Lockheed Martin оприлюднила концепцію перспективного літака, який отримав позначення SR-72. Передбачалося, що він зможе розвивати швидкість до Mach 6 — приблизно вдвічі швидше за SR-71.
На відміну від SR-71, SR-72 планували оснастити комбінованою силовою установкою. На нижчих швидкостях мав працювати турбінний двигун, який розганяв би літальний апарат приблизно до Mach 3. Після цього передбачалося використання надзвукового прямоточного повітряно-реактивного двигуна, здатного забезпечити подальший розгін до гіперзвукової швидкості.
Саме створення такої силової установки було однією з найскладніших частин проєкту. Звичайні турбореактивні двигуни не призначені для ефективної роботи на швидкостях близько Mach 6, тому інженерам необхідно було поєднати різні принципи роботи двигунів в одній системі.
Концепція SR-72 також передбачала можливість використання літака для розвідувальних та ударних завдань. У Lockheed Martin припускали, що гіперзвукова платформа зможе швидко долати великі відстані та запускати зброю, не заходячи глибоко в зону дії ворожої протиповітряної оборони.
Під час розробки концепції Lockheed Martin також спиралася на досвід інших гіперзвукових програм. Однією з них був експериментальний апарат Falcon HTV-2, створений за програмою DARPA. Він був здатний розвивати швидкість близько Mach 20, але важливо розуміти, що HTV-2 був гіперзвуковим планером, який запускався ракетою, а не літаком із власним повітряно-реактивним двигуном.
У 2013 році Lockheed Martin заявляла, що демонстраційний апарат SR-72 може здійснити перший політ приблизно до 2018 року, а повнорозмірний літак може з’явитися пізніше. Передбачалося, що його розміри будуть близькими до SR-71, а швидкість — приблизно вдвічі вищою.
Однак ці плани не перетворилися на серійний літак у заявлені строки. Тому SR-72 сьогодні правильніше називати перспективною концепцією гіперзвукового літального апарата, а не наступником SR-71, який уже перебуває на озброєнні.
Попри це, сам SR-71 залишається унікальним прикладом того, наскільки далеко авіаційні технології могли просунутися ще під час холодної війни. Він поєднав надзвичайну швидкість, висоту польоту, титанову конструкцію та складні двигуни в одному літальному апараті — і десятиліттями залишався найшвидшим реактивним літаком у світі. Джерело