Поту, якого часто називають таємничим птахом ночі, належить до роду Nyctibius. Мешкає він в лісах Центральної та Південної Америки.
На перший погляд поту здається майже нереальним: має величезні світловідбивні очі, що сяють у темряві, наче дзеркала. Саме ці очі допомагають йому чудово бачити вночі під час полювання на комах.
Удень поту стає майже невидимим. Він сидить на гілці абсолютно нерухомо, витягуючи тіло так, що нагадує зламаний пеньок. Такий винятковий камуфляж захищає його від хижаків і робить птаха надзвичайно важким для виявлення в лісі.
Уночі ж ліс раптом наповнюється його протяжними покликами. Голос поту часто описують як дивний, моторошний, а інколи навіть схожий на відлуння сміху в темряві. Саме цими звуками птахи спілкуються між собою та позначають свою територію.
Поту живляться переважно літаючими комахами — молями, жуками та мухами. Вони полюють, тихо сидячи на гілках, а потім раптово злітають у повітря, щоб схопити здобич своїм широким дзьобом.
Загадковий, мовчазний і схожий на привида, поту є одним із найнезвичайніших птахів тропічного лісу — справжній майстер маскування, чиї сяючі очі та моторошні поклики створюють враження істоти з іншого світу. Джерело
Загальна характеристика
Поту (родина Nyctibiidae) — це група птахів, споріднених із олійником (Steatornithidae), з яким вони входять до підклади Sedentaves. Англійською їх іноді називають poor-me-ones — за характерними моторошними криками. Раніше родину Nyctibiidae відносили до ряду Caprimulgiformes разом із дрімлюгами, однак нині її виділяють в окремий ряд — Nyctibiiformes.
У тропічних районах Центральної та Південної Америки мешкає сім сучасних видів поту, що належать до двох родів. Викопні рештки свідчать, що в палеогеновому періоді ці птахи також населяли Європу.
Особливості та спосіб життя
Поту — нічні комахоїдні птахи. На відміну від справжніх дрімлюг, вони не мають щетинок біля основи дзьоба. Полюють із присади — подібно до сорокопудів або мухоловок.
Удень вони сидять вертикально на пеньках або зламаних гілках, майстерно маскуючись під частину дерева. Єдине плямисте яйце відкладають просто на верхівку пенька або в невелике заглиблення на гілці — гнізда як такого не будують.
Назви в різних країнах
В Аргентині поту називають kakuy або cacuy (від кечуа — «залишатися»).
У Болівії — guajojo, за звучанням їхнього крику.
У Бразилії, Уругваї та Парагваї — urutaú (з гуарані: guyra — «птах» і tau — «привид»).
Еволюція та систематика
Сьогодні поту трапляються лише в Америці, однак у минулому їхній ареал був ширшим. Викопні рештки еоценового віку знайдені в Німеччині (зокрема в кар’єрі Мессель). Там виявлено повний скелет роду †Paraprefica, що мав риси черепа й кінцівок, подібні до сучасних поту.
Через обмежену кількість викопних знахідок остаточно невідомо, чи родина мала колись глобальне поширення, яке згодом скоротилося, чи ж спочатку була обмежена Європою, а пізніше перемістилася до Америки.
Дослідження мітохондріальної ДНК 1996 року підтвердило монофілію родини, однак не підтримало припущення про її близьку спорідненість із олійником. Виявлено значну генетичну розбіжність між видами — настільки велику, що вона більше нагадує відмінності між родами або навіть родинами.
До 2018 року рід Nyctibius вважався єдиним сучасним родом у родині. Проте молекулярні дослідження показали глибоку еволюційну відмінність рудого поту, який було виокремлено в новий рід Phyllaemulor.
Сучасні види
Родина Nyctibiidae, підродина Nyctibiinae.
Родина Nyctibiidae налічує сім сучасних видів у двох родах:
Рід Phyllaemulor:
— Рудий поту (Phyllaemulor bracteatus)
Рід Nyctibius:
— Великий поту (Nyctibius grandis)
— Довгохвостий поту (Nyctibius aethereus)
— Північний поту (Nyctibius jamaicensis)
— Звичайний (малий) поту (Nyctibius griseus)
— Андський поту (Nyctibius maculosus)
— Білокрилий поту (Nyctibius leucopterus)
Усі сучасні види мають охоронний статус LC (найменший ризик), однак для більшості з них відзначається тенденція до скорочення чисельності.
Опис
Поту — дуже консервативна за зовнішністю група: усі види подібні між собою. Їхня довжина коливається від 21 до 58 см.
Вони мають відносно велику голову з надзвичайно широким, але коротким дзьобом і величезними очима. Очі більші, ніж у дрімлюг, і відбивають світло в темряві. Повіки мають вузькі щілини, що дозволяють птахові відчувати рух навіть із заплющеними очима.
Оперення криптичне, що допомагає ідеально зливатися з корою дерев. Ноги слабкі й пристосовані лише для сидіння.
Поширення та середовище існування
Поту мають неотропічне поширення — від Мексики до Аргентини. Найбільше різноманіття спостерігається в басейні Амазонки. Також вони трапляються на Ямайці, Гаїті та Тобаго.
Зазвичай ведуть осілий спосіб життя, хоча відомі поодинокі випадки потрапляння птахів далеко за межі ареалу (іноді через морські перевезення).
Поведінка
Поту — суворо нічні птахи. Удень сидять нерухомо з напівзаплющеними очима. У разі небезпеки переходять у «позицію завмирання», ще більше нагадуючи зламану гілку. Перехід у цю позу відбувається поступово й майже непомітно.
Живлення
Харчуються переважно літаючими комахами — жуками, метеликами, кониками, термітами. Полюють із присади: раптово злітають, хапають здобич у повітрі та ковтають її цілою.
Завдяки великим очам вони виявляють силуети комах у сутінках. Полюють переважно вздовж узлісь, над галявинами або в місцях із підвищеною концентрацією комах.
Розмноження
Поту моногамні. Обидва батьки висиджують яйце та вигодовують пташеня. Самець зазвичай насиджує вдень, а вночі обов’язки розподіляються.
Відкладання — одне біле яйце з пурпурово-коричневими плямами. Інкубація триває близько місяця, а пташеня залишається з батьками приблизно два місяці. Молоді птахи мають біле пухове оперення, а згодом також приймають характерну «позицію завмирання».
Захист
Удень поту покладаються на маскування. Якщо небезпека наближається, можуть розкрити дзьоб і широко розплющити очі, супроводжуючи це шипінням або різкими звуками.
Уночі вони частіше уникають хижака тихим перельотом на іншу присаду. Іноді дорослі відволікають увагу від пташеняти, видаючи тихі звуки й відлітаючи вбік.
Голос
Поту мають характерну тужливу пісню з кількох свистячих нот, що поступово знижуються за тоном. Ці меланхолійні звуки — одна з найвпізнаваніших ознак нічного тропічного лісу.
Також вони видають гарчання, шипіння та сухі клацаючі звуки дзьобом під час захисту гнізда або при близькому контакті.