Як корпорація DuPont приховувала інформацію про шкоду хімікатів із сімейства ПФАС, які поширилися по всій планеті, потрапивши в організми всіх живих істот та завдаючи їм шкоди. І як адвокат Роберт Білотт із величезними зусиллями зміг закликати компанію до відповідальності у пошуках справедливості для постраждалих, багато з яких не дожили до компенсацій.
Ці події стали основою фільму «Темні води» (2019). Нещодавно Дерек зняв найдовше відео за всю історію каналу Veritasium, присвячене цій темі. Він також з’ясував, що рівень деяких ПФАС в його організмі значно вищий за середній в США. З 2007 року серед обстежених жителів США ще не було знайдено жодної людини, вільної від цих небезпечних хімікатів.
Початок експерименту. У 1936 році хімічна компанія DuPont вирішила знайти безпечнішу альтернативу отруйним і займистим газам для холодильників. Провідним вченим проекту був двадцятисемирічний хімік Рой Джей Планкет. Він експериментував з газом тетрафторетиленом (ТФ) – молекулою, що складається з двох атомів вуглецю та чотирьох атомів фтору.
Якось, коли Планкет проводив випробування, його помічник відкрив балон з ТФ, але газ не вийшов. Планкет вирішив, що газ просто випарувався, проте балон важив, як повний. Він розрізав його пилкою і виявив білий слизький порошок. Це був результат полімеризації газу: під високим тиском молекули ТФ утворили довгі ланцюжки, перетворюючи газ на тверду речовину.
Планкет вирішив протестувати цей новий матеріал. Він полив його водою – і вода стікала з поверхні цієї речовини. Він застосував кислоту та луг, але вони не змогли зруйнувати його. Порошок виявився неймовірно стійким, не розчинявся і не вступав в хімічну реакцію з іншими речовинами. Це була надзвичайно стабільна речовина, яка, як з’ясувалося пізніше, стала основою для створення тефлону.
Тефлон та його поширення. Планкет не знав, що робити з цим матеріалом, але компанія DuPont, яка співпрацювала з армією США, використала його для військових потреб. Під час Другої світової війни для збагачення урану та виробництва ядерних боєголовок були потрібні матеріали, які могли б витримувати агресивні хімікати та високі температури. Тефлон виявився ідеальним рішенням, оскільки не реагував із цими речовинами.
Незабаром тефлон почали використовувати у різних промислових галузях – від прокладок та ущільнювачів до покриття для літаків та двигунів. Його популярність зросла, і DuPont у 1944 році зареєструвала торгову марку «Тефлон». Однак на цьому історія тефлону не закінчується. У 1951 році компанія придбала спеціальну кислоту, ПФОК, від компанії 3M, яка пізніше стала основою для виробництва ПФАС – групи хімічних речовин, що сьогодні викликають серйозні проблеми для здоров’я та довкілля.
Токсичність та поширення ПФАС. ПФАС (англ. PFAS) – це пер- і поліфторалкільні речовини. ПФАС почали використовувати в десятках продуктів, від антипригарних покриттів до упаковки для продуктів харчування. Однак у 2000-ті роки стало ясно, що ці речовини вкрай токсичні і не розкладаються в природі, потрапляючи у водоймища та організм людини. Корпорація DuPont довго приховувала інформацію про шкоду ПФАС, незважаючи на явні докази небезпеки. Тільки завдяки зусиллям таких людей, як Роберт Білотт, вдалося розпочати боротьбу за компенсації та справедливість для постраждалих.
PFOA (перфтороктанова кислота) або APFO (також відома як C8) є хімічною поверхнево-активною речовиною, яка використовувалася при виробництві PTFE (політетрафторетилену) – антипригарних покриттів.
Дослідження та приховані дані. У 1961 році, коли тефлонові сковорідки тільки-но почали з’являтися на ринку, вчені DuPont провели випробування C8 на щурах. Результати були тривожними – високі дози викликали у тварин серйозні ушкодження печінки, і навіть смертельні дози не могли зрівнятися з тими наслідками, що викликали більш відомі токсичні препарати.
Пізніше стало ясно, що C8 не розкладається в природі і може накопичуватись в організмі, порушуючи нормальну роботу органів, таких як печінка. У 1962 році компанія повторила дослідження та підтвердила токсичність C8. З 1965 року подібні експерименти проводилися на тваринах, і вони показували аналогічні небезпечні ефекти. Проблема ускладнювалася тим, що хімікат виявився стійким до біологічного розкладання.
ПФАС та сучасність. ПФАС-речовини продовжують забруднювати нашу планету, і наслідки для здоров’я можуть виявлятися через десятиліття. Це один з виражених прикладів того, як промисловість, прагнучи прибутку, може ігнорувати ризики та приховувати небезпечні наслідки для суспільства та природи.
Контроль та боротьба з ПФАС. В останні роки спостерігається покращення контролю за якістю питної води. У 2024 році Агентство з охорони навколишнього середовища США (EPA) посилило стандарти вмісту ПФАС у воді, встановивши ліміт у 4 частини на трильйон для ПФОК та ПФОС. Однак цей рівень все ще викликає занепокоєння. Для таких хімікатів, як PFHXS, встановлена межа в 10 частин на трильйон.
Сьогодні проблема ПФАС у воді та навколишньому середовищі залишається актуальною. З кожним роком все більше людей усвідомлює загрозу цих хімікатів, і компанії починають прислухатися до споживчих вимог, забираючи їх зі своєї продукції. Як і у випадку з етильованим бензином та азбестом, ймовірно, з ПФАС також будуть ухвалені потрібні правильні рішення для захисту здоров’я людей.
Висновок. ПФАС – це група хімічних речовин, які, незважаючи на свою поширеність та корисні властивості, завдають непоправної шкоди здоров’ю та екології. Боротьба з цим забрудненням триває, і наука повільно, але чітко виявляє нові методи для мінімізації наслідків.