Щириця — давня харчова культура з поживним насінням і їстівним листям. Дізнайтеся, чому її вирощували тисячоліттями та чи має вона майбутнє в Україні.
Колись щирицю (або амарант) вирощували заради насіння і молодого листя, використовували в їжу та надавали особливого культурного значення. Сьогодні щириця майже зникла з повсякденного раціону багатьох людей.
Але сама рослина нікуди не зникла.
Щириця продовжує рости, добре пристосовується до різних умов і дає одразу два види харчової сировини — поживне насіння та зелене листя.
То чому ця культура з такою історією залишилася малопоширеною? Можливо, відповідь полягає не в її властивостях, а в тому, як влаштоване сучасне сільське господарство.
Культура з тисячолітньою історією
Щириця, або амарант, — рід трав’янистих рослин, представлений десятками видів. Її історія як харчової культури особливо тісно пов’язана з Центральною Америкою.
Для народів доколумбової Америки насіння щириці було важливим продуктом. Рослину використовували не лише в харчуванні — вона посідала помітне місце в культурних і ритуальних традиціях.
Саме тому історія амаранту — це не історія модної «суперїжі», яка раптом з’явилася на сучасному ринку.
Це історія давньої культури, яку людство знає тисячі років.
Насіння, яке можна використовувати як крупу
Насіння щириці дуже дрібне, але його харчова цінність привертає увагу.
Його можна варити, обсмажувати, використовувати в кашах, додавати до інших продуктів або перемелювати на борошно.
Білок щириці має цікавий амінокислотний склад, зокрема містить лізин, який у багатьох традиційних зернових культурах представлений у меншій кількості.
Саме тому амарант розглядають як одну з культур, здатних урізноманітнити рослинне харчування.
Цікаво й те, що при нагріванні насіння деяких видів щириці може розкриватися — приблизно так, як зерна кукурудзи під час приготування попкорну.
Що містить щириця?
Щириця цікава не лише своєю історією, а й поживним складом. У траві щириці звичайної виявляють дубильні речовини, мінеральні сполуки, рослинний білок та вітамін С. За наведеними в довідковій літературі даними, вміст білка в зеленій масі може перевищувати 20%, а вміст вітаміну С — сягати 200 мг.
Ще поживнішим є насіння. Воно містить близько 9% олії, 19% білка та 41% крохмалю. Саме насіння вважається однією з найцінніших частин рослини з погляду харчового використання.
Очищене, підсмажене та змелене насіння можна використовувати для виготовлення борошна або додавати до борошняних сумішей. У традиційній культурі харчування корінних народів Америки насіння щириці використовували протягом століть. Сьогодні інтерес до нього зростає і в Європі: його додають до хліба, борошняних виробів, пластівців та інших продуктів.
Таким чином, щириця може бути цікавою не лише як історична культура, а й як джерело рослинного білка, олії та харчової сировини.
А листя можна їсти як зелень
Щириця цікава не лише насінням.
Молоде листя використовують у кулінарії як зелену овочеву культуру. Його можна додавати до супів, салатів, рагу або швидко обсмажувати.
У різних країнах сформувалися власні традиції приготування листя амаранту. В Індії, наприклад, його використовують у традиційних стравах.
Таким чином, одна рослина може дати і насіння, і зелену масу.
Для невеликого господарства це особливо цікава властивість.
Чому щириця не стала масовою культурою?
На перший погляд здається дивним: якщо рослина поживна, невибаглива і має давню історію використання, чому її не вирощують так само широко, як пшеницю чи кукурудзу?
Тому що сільське господарство — це не лише сама рослина.
Для масової культури потрібна ціла система: селекція, насінництво, техніка, технології збирання, очищення та зберігання, переробка, логістика і стабільний ринок збуту.
У пшениці, кукурудзи, рису та сої все це вже існує.
Для щириці така інфраструктура набагато менш розвинена.
Тому фермерові недостатньо знати, що рослина добре росте.
Потрібно знати, кому продати врожай і що з ним робити після збирання.
Забута культура — не означає непотрібна
Саме тут щириця стає особливо цікавою.
Світове сільське господарство значною мірою зосередилося на відносно невеликій кількості культур. Вони стали основою продовольчих систем, навколо них сформувалася інфраструктура, а споживачі звикли бачити їх на своїх столах.
Але це не означає, що інші рослини менш цікаві.
Навпаки.
Забуті та малопоширені культури можуть стати джерелом нових продуктів, урізноманітнення раціону та локального виробництва.
Щириця — один із прикладів такого рослинного резерву.
Чи може вона повернутися?
Повернення щириці не обов’язково означає, що вона має замінити пшеницю чи інші традиційні культури.
Її перспективніше розглядати як додаткову культуру для різноманітного харчування та спеціалізованого виробництва.
Насіння може використовуватися для круп, борошна та інших продуктів.
Молоде листя — як овочева зелень.
Невеликі господарства можуть експериментувати з нею на грядках, а виробники — шукати нішу серед локальних продуктів та спеціалізованого харчування.
Що цікаво: її історія починається не з сучасної моди
Сьогодні амарант часто рекламують як нову суперїжу.
Але називати його новинкою було б неправильно.
Це радше давня культура, яку сучасний світ починає відкривати заново.
Її насіння знали задовго до появи сучасних агротехнологій.
Її листя використовували в традиційній кухні різних народів.
А сама рослина пережила століття змін у сільському господарстві й харчових звичках.
Рослина, яку варто побачити по-новому
Щириця цікава не тому, що нібито приховує якусь таємну властивість.
Її історія набагато простіша — і водночас значно цікавіша.
Це культура, яку людство вже давно вміє використовувати, але сучасна харчова система приділяє їй набагато менше уваги, ніж основним зерновим. Їхня роль може бути іншою — доповнювати їх, розширювати вибір і повертати на наш стіл рослини, які колись уже були частиною людського харчування. І щириця — один із найцікавіших прикладів того, скільки цінних культур ми встигли забути. Джерело