Щириця (Amaranthus) — рід одно- та багаторічних трав’янистих рослин родини амарантових (Amaranthaceae), що налічує близько ста видів, поширених майже по всьому світу.
Одні види щириці відомі як цінні харчові та кормові культури, інші — як декоративні рослини, а деякі є вважають для сільського господарства бур’янами. Тож щириця може бути і корисною культурою, і серйозною проблемою для аграрія — усе залежить від виду та умов, у яких вона росте.
Властивості та використання щириці
Щирицю люди вирощують упродовж багатьох століть. Окремі види та сорти використовують як зернові, овочеві, кормові й декоративні культури.
Інтерес до амаранту не зменшився й сьогодні. Насіння використовують у харчуванні, а зелену масу — у тваринництві як корм. Деякі види також привертають увагу завдяки високому вмісту рослинного білка та інших поживних речовин.
Не менш популярні декоративні форми щириці. Рослини з яскравим листям і великими китицеподібними суцвіттями давно використовують у квітникарстві та садівництві. Культурні сорти амаранту вирощують не лише на історичній батьківщині культури — у Південній Америці, а й у багатьох країнах Європи та інших регіонах світу.
У різних видів щириці виявлено біологічно активні речовини, зокрема вітаміни С, А, Е, РР і групи В, рослинні білки, жирні кислоти, макро- та мікроелементи — залізо, магній, фосфор, цинк, селен та інші. Також рослини містять каротиноїди, пектин, крохмаль, клітковину та жири.
Саме поєднання поживних речовин зробило окремі види амаранту цінними харчовими культурами. Проте дикорослі види, які потрапляють у посіви, мають зовсім іншу репутацію. Вони швидко ростуть, утворюють величезну кількість насіння та конкурують із культурними рослинами за воду, поживні речовини й світло.
Щириця — культура чи бур’ян?
Дикорослі амаранти вирізняються надзвичайно високою насіннєвою продуктивністю. Залежно від виду, одна рослина за сезон може утворити десятки й навіть сотні тисяч насінин, а в окремих випадках — значно більше. Насіння здатне тривалий час зберігатися в ґрунті, формуючи так званий банк насіння.
Сходи щириці відзначаються живучістю, а добре розвинена коренева система допомагає рослинам використовувати вологу з глибших шарів ґрунту та переносити посушливі періоди.
В Україні серед найбільш поширених бур’янів роду Amaranthus трапляються щириця біла (Amaranthus albus), щириця загнута, або звичайна (Amaranthus retroflexus), щириця лободова (Amaranthus blitoides) та щириця вузьколиста (Amaranthus graecizans).
Щириця біла
Щириця біла — пізній ярий однорічний бур’ян, що походить із Північної Америки. Її природний ареал охоплює центральні райони США. До Європи рослина потрапила разом із насінням та зерном, що імпортували з Америки. Уперше щирицю білу зафіксували в Європі 1723 року в Тоскані. Нині вона має майже космополітичне поширення.
Рослина зустрічається на полях і пасовищах, старих компостних купах та смітниках, уздовж автомобільних і залізничних шляхів, на піщаних пустирях поблизу населених пунктів.
Це типова рудеральна рослина, яка надає перевагу пухким суглинистим або піщаним, багатим на поживні речовини ґрунтам із підвищеним умістом нітратів. Водночас ділянки, де вона росте, зазвичай добре прогріваються сонцем і не мають надлишкового зволоження.
В Україні Amaranthus albus поширена майже повсюдно, проте найбільші популяції зосереджені в південних, посушливих регіонах. Вид добре почувається на чорноземах і темно-каштанових ґрунтах.
Щириця біла може засмічувати посіви зернових, овочевих, ефіроолійних, технічних, кормових і прядильних культур. Найбільшої шкоди вона завдає на ранніх етапах розвитку культурних рослин, особливо кукурудзи, сої, соняшнику та цукрових буряків.
Опис щириці білої
Рослина має добре розвинений стрижневий корінь, який здатний проникати в ґрунт на глибину понад 1 м.
Стебла гіллясті від основи, розлогі, полеглі, висхідні або прямостоячі, завдовжки 10–50, іноді до 70 см. Вони рясно вкриті дрібним листям, мають зеленувате забарвлення, а після відмирання та висихання світлішають.
Листки розміщені почергово. Їхня довжина зазвичай не перевищує 2 см. Листкова пластинка видовжено-еліптична, з цілим, іноді хвилястим краєм. Знизу листки можуть мати червонувато-фіолетове забарвлення, зверху — сірувато-зелене.
Цвіте щириця біла в липні–вересні. Рослина однодомна. Непримітні зеленкуваті, білувато-зелені або жовтуваті чоловічі та жіночі квітки зібрані в суцвіття, розташовані в пазухах листків.
Плід — однонасінна коробочка розміром близько 1,5–2 мм. Насіння гладке, блискуче, лінзоподібне, діаметром приблизно 0,8–1,1 мм, чорного або червонувато-коричневого кольору. Маса 1000 насінин становить близько 0,3 г.
Плоди дозрівають у липні–жовтні. Одна рослина за сезон може утворити до 100 тис. насінин. Насіння має період біологічного спокою тривалістю 6–8 місяців і здатне зберігати схожість у ґрунті протягом кількох десятків років.
Найкраще воно проростає з глибини не більше 6–8 см. Мінімальна температура для появи сходів становить приблизно +10…12 °С, оптимальна — +28…36 °С.
Щириця загнута, або звичайна
Щириця загнута, або звичайна (Amaranthus retroflexus) — однорічна світло- і теплолюбна трав’яниста рослина, яка поширилася в багатьох регіонах світу й нині має майже космополітичний ареал. Її батьківщиною вважають помірні та субтропічні райони Північної Америки.
Як бур’ян вона росте на полях, у садах і виноградниках, на берегах водойм, узбіччях доріг та інших порушених територіях. Особливо добре розвивається на родючих, добре зволожених, багатих на азот ґрунтах.
Важлива особливість виду — здатність накопичувати в листі нітрати, особливо за високого вмісту доступного азоту в ґрунті.
В Україні щириця звичайна поширена повсюдно. Її можна зустріти на полях, городах і в садах, переважно на сонячних ділянках із достатнім зволоженням.
Вона засмічує посіви ярих зернових і просапних культур, конкуруючи з ними за вологу та поживні речовини. Особливо чутливими до її присутності на ранніх етапах розвитку є цукрові буряки, кукурудза, соняшник і соя.
Чи можна вживати щирицю?
Щириця звичайна належить до їстівних рослин. У деяких країнах її молоді пагони та листя використовують як овоч: додають до салатів, супів та інших страв.
Водночас під час використання дикорослої щириці важливо враховувати її здатність накопичувати нітрати, особливо якщо рослина росла на ґрунтах із високим умістом азоту. У листі також містяться оксалати.
Насіння щириці має поживну цінність і може використовуватися після відповідної кулінарної обробки. Очищене, підсмажене та змелене насіння застосовують як борошно або додають до борошняних сумішей.
У традиційній кухні корінних народів Америки насіння амаранту було важливим харчовим продуктом. Сьогодні його використовують у різних харчових продуктах, зокрема хлібі та борошняних сумішах.
Опис щириці звичайної
Щириця звичайна — жорсткоопушена трав’яниста рослина заввишки переважно 30–60 см, іноді до 80 см.
Вона має добре розвинену кореневу систему з потужним стрижневим коренем, який може проникати в ґрунт на понад 1 м, а за сприятливих умов — до 2 м. У верхній частині корінь часто має червонувате або рожеве забарвлення.
Стебло вертикальне, пряме, розгалужене, опушене, зі світло-зеленим або жовтуватим забарвленням. У нижній частині нерідко помітні червонуваті прожилки.
Листки чергові, на довгих черешках. Форма листкової пластинки варіює від еліптично-язичкової до ромбоподібної або овальної. Довжина листка становить 4–10, іноді до 14 см. Верхній бік листка сизувато-зелений, нижній може мати червонуватий відтінок.
Цвіте рослина в червні–серпні. Зеленкуваті, малопомітні квітки зібрані в щільні колосоподібні суцвіття, які часто розгалужуються в нижній частині. Менші суцвіття розташовані в пазухах листків.
Плоди дозрівають із липня до жовтня. Плід — тонкостінна сім’янка завдовжки до 2 мм, закрита зверху кришечкою. Усередині міститься дрібне блискуче чорне насіння сочевицеподібної форми, діаметром близько 1–1,25 мм. Маса 1000 насінин становить приблизно 0,3–0,4 г.
Одна рослина може утворювати 100 тис. і більше насінин за сезон. Насіння здатне зберігати життєздатність у ґрунті десятки років.
Період біологічного спокою триває приблизно 6–8 місяців, тому в рік достигання значна його частина може не проростати. Найкраще насіння сходить із невеликої глибини — до 3 см.
Мінімальна температура для проростання становить близько +6…8 °С, оптимальна — +26…36 °С.
Щириця звичайна належить до видів, у яких у різних регіонах світу виявляли стійкість до окремих гербіцидів. Саме тому контроль цього бур’яну потребує комплексного підходу.
Щириця лободова
Щириця лободова (Amaranthus blitoides) — однорічна трав’яниста рослина північноамериканського походження, яка поширилася в субтропічних і помірно теплих регіонах світу.
В Україні вид трапляється повсюдно, але частіше — у південних областях.
Щириця лободова зазвичай оселяється на відкритих рудеральних ділянках, узбіччях доріг, уздовж залізничних колій, на берегах річок. Її також можна побачити на городах, у садах і посівах просапних культур, особливо на зрошуваних землях. У посівах зернових вона трапляється рідше.
Рослина належить до нітрофільних видів, віддає перевагу сухим і теплим місцям із пухким ґрунтом. Вона світло- й теплолюбна, не витримує сильного затінення та тривалого перезволоження.
Як і інші види щириці, лободова має високу насіннєву продуктивність, що сприяє швидкому поширенню та формуванню значного запасу насіння в ґрунті.
Харчове використання
Щириця лободова належить до їстівних рослин. Насіння Amaranthus blitoides використовували як харчовий продукт деякі корінні народи Північної Америки. Його могли споживати сирим, розмелювати та використовувати разом із кукурудзяним борошном для приготування поживних страв.
Опис щириці лободової
Рослина має численні сланкі або висхідні, розгалужені від основи стебла завдовжки від 10–20 см до 0,6–1 м. Стебла густо вкриті листям, білуваті, м’які, переважно голі, хоча ближче до верхівки можуть бути опушеними.
Коренева система стрижнева, з добре розвиненим головним коренем.
Листки чергові, дрібні, черешкові, оберненояйцеподібні, ланцетні або лопаткоподібні. Довжина листкової пластинки становить 1–4 см, ширина — 0,5–1,5 см. Листки темно-зелені, з цілим краєм і характерною білуватою облямівкою. На верхівці може бути невеликий шипик завдовжки до 1 мм.
Щириця лободова — однодомна рослина. Жіночі та чоловічі квітки зібрані в пазушні суцвіття-клубочки. Цвіте з липня до жовтня, насіння дозріває в серпні–жовтні.
Плід — округло-еліптична коробочка з кришечкою червонуватого відтінку, завдовжки 1,7–2,5 мм. Насіння чорне, блискуче, стисле, округле або яйцеподібне, діаметром 1,3–1,6 мм.
Одна рослина може утворити кількасот тисяч насінин. Маса 1000 насінин становить близько 0,6–0,7 г.
Насіння проростає навесні переважно з невеликої глибини — до 8 см. Мінімальна температура проростання становить близько +7…8 °С, оптимальна — +30…36 °С.
Насіння щириці лободової здатне зберігати життєздатність після проходження через травний тракт тварин, що сприяє його поширенню разом із гноєм. У ґрунті воно може зберігатися понад десять років, формуючи насіннєвий банк.
Рослина цвіте та плодоносить упродовж одного сезону. Вид не морозостійкий: із настанням перших заморозків його надземна частина відмирає.
Як позбутися щириці на полі
Основним заходом боротьби з дикими видами щириці є традиційний механічний обробіток ґрунту. Він передбачає глибоку оранку, передпосівне боронування, культивацію та якісне лущення стерні. У сівозмінах також варто вирощувати культури, які дають змогу регулярно проводити міжрядні обробітки.
Обмежити кількість щириці на полях допомагає і досходове боронування, яке проводять до появи сходів основної культури.
Нерідко щириця утворює щільні зарості на периферійних ділянках поля, а також на прилеглих межах і територіях. Тому для ефективного очищення орних земель від цього бур’яну важливо знищувати його не лише на посівах, а й за межами оброблюваних площ. Це допомагає зменшити кількість насіння, яке в подальшому може потрапити на поле.
Хімічний захист від щириці
Серед хімічних засобів захисту рослин (ЗЗР) для контролю щириці застосовують гербіциди суцільної та вибіркової дії. Гербіциди суцільної дії використовують до посіву або висаджування культурних рослин, а також після збирання врожаю. До цієї групи належать препарати на основі гліфосату, зокрема «Раундап», «Отаман», «Ураган Форте», «Геліос Екстра», «Гліфовіт» та «Гліфовіт Екстра».
Оскільки деякі види щириці можуть набувати стійкості до окремих діючих речовин, зокрема гліфосату, важливо чергувати препарати з різними механізмами дії. Найсприятливішим періодом для післясходового контролю щириці є ранні фази її розвитку — приблизно 2–4 справжні листки. У міру росту бур’яну ефективність гербіцидної обробки може знижуватися, тому не варто затягувати з її проведенням.
Ґрунтові гербіциди застосовують до появи сходів культурних рослин. Вони формують у верхньому шарі ґрунту захисний бар’єр, який перешкоджає проростанню насіння бур’янів. Серед таких препаратів використовують, зокрема, «Дуал Голд», «Селефіт», «Толазин» та «Толазин Ультра». Їх застосування залежить від культури, спектра дії препарату та регламенту використання.
Для післясходового (страхового) обробітку по листку застосовують селективні гербіциди, які за дотримання регламенту не пошкоджують культурні рослини. Серед препаратів, які використовують для контролю дводольних бур’янів у різних культурах, — «Тівітус», «Містраль», «Містраль ADAMA», «Мезотріон», «Тривіум», «Хаммер Дуо», «Гренадер» та «Шериф». Вибір препарату залежить від культури, виду щириці, її фази розвитку та зареєстрованого спектра дії конкретного засобу.
Додавання до робочого розчину поверхнево-активних речовин (ПАР), наприклад «Мачо», «Тандем» чи «Ремікс», може покращити змочування рослин і підвищити ефективність обробки, якщо це передбачено регламентом застосування препарату.
Обприскування бур’янів слід проводити за сприятливих погодних умов — за відсутності опадів і сильного вітру та за температури, рекомендованої виробником конкретного препарату. Обов’язково потрібно дотримуватися інструкції щодо застосування ЗЗР, рекомендованих норм витрати та строків очікування.
Як позбутися щириці на городі
На невеликих площах — садових, городніх і присадибних ділянках — одним із найефективніших способів стримування поширення щириці є її видалення разом із кореневою системою. Молоді рослини зазвичай легко висмикуються з ґрунту вручну.
Прополювання бажано проводити якомога раніше — до утворення суцвіть і формування насіння. Процедуру потрібно повторювати регулярно, адже щириця може проростати протягом усього теплого сезону.
Окрім ручного видалення, корисними є систематичне сапання та поверхневе розпушування ґрунту на глибину близько 1–3 см. Додатково стримати проростання щириці допомагає мульчування грядок органічними матеріалами — хвоєю, тирсою, сухою травою, корою тощо. Оптимальна товщина мульчувального шару залежить від матеріалу, але зазвичай становить не менше 5–7 см.
Ще один спосіб зменшити засміченість ділянки — періодично висівати сидеральні культури, зокрема овес, гірчицю, жито та інші рослини, здатні швидко формувати густий рослинний покрив. Вони допомагають пригнічувати розвиток бур’янів і покращують структуру ґрунту.
Таким чином, найкращий результат у боротьбі зі щирицею дає комплексний підхід: правильна сівозміна, своєчасний механічний обробіток ґрунту, недопущення утворення насіння та, за потреби, застосування гербіцидів відповідно до регламенту їх використання. Джерело