У Карпатах є місце, де від середньовічного міста майже не залишилося того, з чого воно було побудоване. Немає дерев’яних стін, веж, перекриттів чи сходів. Не збереглося навіть фрагментів колишньої дерев’яної забудови. Але саме тут можна побачити її план.
На вертикальних стінах Урицьких скель, неподалік села Урич на Львівщині, збереглися тисячі пазів і врубів. Колись у них вставляли дерев’яні балки. Сьогодні самих балок уже немає, проте камінь зберіг сліди їхнього кріплення.
Це Тустань — середньовічний наскельний оборонний комплекс, унікальність якого полягає саме в можливості реконструювати значну частину втраченої дерев’яної архітектури за її слідами в скелі. Державний історико-культурний заповідник «Тустань» називає понад чотири тисячі таких пазів і врубів одним із головних джерел для відтворення вигляду фортеці.
Тому Тустань — це пам’ятка, яку потрібно читати не стільки за руїнами, скільки за порожнечею.
Фортеця, якої більше немає
Сьогодні Урицькі скелі здаються передусім природною пам’яткою. Над лісом здіймаються масиви пісковику, між якими можна побачити сліди людської роботи: отвори, рівні заглиблення, вирубані сходинки, пази та інші конструктивні елементи.
Колись картина була зовсім іншою.
Скелі були основою складної дерев’яної фортеці. Її будівничі не намагалися вирівняти природний рельєф. Навпаки — вони пристосували архітектуру до форми скель.
Дерев’яні конструкції кріпилися безпосередньо до каменю. На балках облаштовувалися перекриття, стіни, проходи, галереї та оборонні елементи.
У результаті виникла фортеця вертикального типу, де природна неприступність скель поєднувалася з дерев’яною архітектурою.
Саме тому сучасному відвідувачеві важко уявити справжній масштаб Тустані. Він бачить каміння, але не бачить міста, яке колись на ньому стояло.
Як археологи прочитали пази
Одним із ключових дослідників Тустані був архітектор Михайло Рожко, який почав систематично досліджувати Урицькі скелі 1971 року.
Його завдання було незвичайним: відновити архітектуру, матеріал якої практично повністю зник.
Для цього дослідник аналізував розташування пазів і врубів, їхні розміри, форму, напрямок та взаємне співвідношення.
Окремий отвір сам по собі мало що означає. Але тисячі отворів, розглянуті як єдина система, утворюють закономірну структуру.
Так можна визначити місця, де проходили балки, реконструювати рівні забудови та встановити взаємозв’язок між різними частинами конструкції.
На основі багаторічних досліджень Михайла Рожка була створена графічна реконструкція дерев’яної фортеці. Сьогодні його матеріали продовжують опрацьовувати, а цифрові технології використовують для створення тривимірних моделей комплексу.
Фактично скеля стала своєрідним негативом давно зниклої будівлі.
П’ять рівнів дерев’яної фортеці
Реконструкція показує, наскільки складною могла бути Тустань.
У центральній частині комплексу дослідники реконструюють багаторівневу дерев’яну забудову — до п’яти поверхів. Загальна висота окремих конструкцій могла сягати приблизно 20–25 метрів.
Це була не одна компактна будівля. Оборонний комплекс охоплював кілька скельних масивів, пов’язаних між собою системою переходів та оборонних споруд.
У сучасному заповіднику серед основних частин комплексу називають Камінь, Острий Камінь, Малу Скелю та Жолоб. До пам’ятки також належать прилеглі території з археологічними культурними шарами, оборонними валами та ровами.
Тому називати Тустань просто «замком» не зовсім точно.
Це був складний оборонний комплекс, у якому сама скеля виконувала роль фундаменту, природної стіни й частини фортифікації.
Навіщо будувати фортецю на скелях?
Природна форма Урицьких скель сама підказувала відповідь.
Високі стрімкі стіни пісковику робили доступ до верхніх майданчиків складним. Додана до них дерев’яна конструкція перетворювала природне укріплення на контрольований оборонний простір.
Але лише військовим призначенням значення Тустані не пояснюється.
Важливою була дорога.
Тустань розташовувалася в Карпатському регіоні, де проходили шляхи сполучення між Галичиною та закарпатським напрямком. Одним із важливих товарів, що перевозили через Карпати, була сіль.
Дослідники заповідника окремо вивчають історичні шляхи сполучення Тустані та її зв’язок із торговельними маршрутами.
Для середньовічної держави контроль над шляхом означав не лише можливість обороняти територію. Це також означало контроль над рухом людей і товарів.
Саме тому Тустань могла виконувати одночасно оборонну, адміністративну та митну функції.
Фортеця і соляний шлях
Сіль у середньовіччі була стратегічним товаром.
Вона була необхідною для зберігання м’яса та риби, харчування людей і тварин, а також для багатьох господарських процесів.
Галичина була одним із важливих регіонів солевидобування. Тому дороги, якими сіль перевозили через Карпати, мали економічне значення.
Тустань була розташована саме в середовищі таких комунікацій.
Її завданням могло бути спостереження за дорогою, захист мандрівників і торговців, а також контроль проходу через певну ділянку маршруту.
У цьому сенсі фортеця була частиною ширшої економічної системи, а не ізольованим військовим об’єктом.
Вода — слабке місце будь-якої фортеці
Навіть найкраща оборона не допоможе, якщо всередині укріплення немає води.
Саме тому система водозабезпечення Тустані становить окремий напрям досліджень заповідника. Серед об’єктів, які вивчають археологи та історики, — водозбірні споруди, цистерни та колодязь, пов’язаний із функціонуванням фортеці.
У 2026 році під час модернізації оглядових майданчиків відвідувачам відкрили кращий доступ, зокрема до цистерни для зберігання води та інших малопомітних елементів фортифікації.
Ці споруди нагадують: Тустань була не лише системою стін і веж.
Тут потрібно було організувати повноцінне життя гарнізону — забезпечити людей водою, їжею, місцем для зберігання запасів і можливістю пересуватися між різними частинами фортеці.
Археологія під дерев’яним містом
Дерев’яна забудова зникла, але культурний шар під нею залишився.
Археологи знаходять тут кераміку, металеві предмети, зброю, монети та інші матеріальні свідчення життя фортеці.
Саме такі знахідки дозволяють перейти від романтичного образу «замку на скелі» до конкретної історії людей, які тут жили.
Тустань не була декорацією.
Тут працювали ремісники, перебували воїни, проходили торговці, зберігалися запаси, змінювалися покоління мешканців.
Археологічні дослідження допомагають простежити різні етапи освоєння скель та перебудови фортеці. Наукові публікації заповідника окремо висвітлюють нові археологічні матеріали, архітектуру та історію пам’ятки.
Що сталося з Тустанню у XIII столітті?
Одна з найбільш інтригуючих сторінок історії фортеці пов’язана з XIII століттям.
Це був час великої політичної катастрофи для Русі та Центрально-Східної Європи. Монгольська навала 1241–1242 років докорінно змінила політичну ситуацію в регіоні.
У Тустані археологічні дослідження виявили сліди пожеж та руйнувань, які стали предметом наукової дискусії.
Однак тут важливо відділяти встановлений факт від припущення.
Сам факт пожежі не доводить, що Тустань захопили монгольські війська.
Теоретично руйнування могли бути наслідком військового нападу. Але не можна виключати й інші сценарії — зокрема навмисне знищення дерев’яних конструкцій самими захисниками або іншу причину масштабної пожежі.
Письмового джерела, яке прямо описувало б штурм Тустані монголами, немає.
Тому ця сторінка історії залишається предметом дослідження, а не готовою сенсаційною відповіддю.
Після руйнування фортеця не зникла одразу
Навіть якщо окремі періоди Тустані завершувалися пожежами чи руйнуваннями, історія комплексу на цьому не закінчилася.
Археологічні дані свідчать про кілька будівельних періодів.
Це означає, що Тустань неодноразово перебудовували та пристосовували до нових умов.
У цьому й полягає одна з важливих особливостей пам’ятки: перед нами не застигла споруда одного моменту, а результат тривалого розвитку.
Дерев’яні конструкції змінювалися. Фортифікації вдосконалювалися. Призначення окремих частин могло змінюватися. Але основою залишалися ті самі скелі.
Чому Тустань занепала?
Фортеці рідко зникають в одну мить. Іноді їх руйнує армія. Іноді — землетрус або пожежа. А іноді вони просто стають непотрібними. Саме так, імовірно, відбувалося з Тустанню на пізньому етапі її існування.
Коли змінювалися торговельні маршрути та економічне значення карпатських шляхів, потреба в постійному функціонуванні такого укріплення поступово зменшувалася.
Дерев’яна архітектура без регулярного догляду приречена на повільне руйнування. Спочатку слабшають окремі балки. Потім обвалюються перекриття. Втрата верхніх конструкцій створює додаткове навантаження на нижні. Зрештою від багаторівневої споруди залишається тільки те, що здатне пережити століття, — камінь.
Найдивніша археологічна руїна
У більшості середньовічних фортець археологи працюють із тим, що збереглося: кам’яними стінами, фундаментами, баштами, ровами та уламками споруд.
У Тустані ситуація майже протилежна.
Її головні свідки — не залишки дерев’яних конструкцій, а сліди їхнього кріплення в скелі. Понад чотири тисячі пазів і врубів утворюють складну систему, за якою можна реконструювати розташування колишніх дерев’яних конструкцій.
Окремий паз розповідає небагато. Але коли дослідники зіставляють тисячі таких слідів, виникає закономірна картина. Вона дозволяє визначати місця балок, перекриттів, стін, переходів та інших елементів фортеці.
Саме тому Тустань часто сприймають як своєрідний «негатив» дерев’яної споруди. Самої фортеці вже немає, але її слід залишився в камені.
Це одна з найцікавіших особливостей пам’ятки: її архітектуру доводиться відновлювати не за руїнами, а за відбитками конструкцій, які давно зникли.
Петрогліфи та природні загадки
Окремий інтерес становлять наскельні зображення та знаки.
На Урицьких скелях зафіксовані різні зображення та сліди людської діяльності. Деякі з них пов’язують із фігурами тварин, вершників та іншими образами.
Проте не кожне заглиблення в пісковику є рукотворним.
Геологічна структура породи та процеси вивітрювання здатні створювати природні форми, які можуть нагадувати сліди діяльності людини.
Саме тому інтерпретація окремих знаків потребує обережності.
Тустань цікава тим, що тут буквально поруч існують два типи «пам’яті» — природна й людська. Скеля зберігає сліди геологічної історії, яка почалася задовго до появи фортеці, та сліди людей, які прийшли сюди набагато пізніше.
Від креслення до цифрової моделі
Сьогодні дослідження Тустані вийшли далеко за межі традиційних обмірів.
Заповідник працює з архівом Михайла Рожка, систематизує його креслення, фотографії та інші матеріали. Паралельно використовуються сучасні технології просторового документування та створення цифрової тривимірної моделі скельного комплексу.
Такі моделі дають можливість перевіряти різні варіанти реконструкції, досліджувати взаємне розташування конструкцій і візуалізувати архітектуру, яка давно втрачена.
Це важливо не лише для туристів.
Цифрова реконструкція є інструментом наукового дослідження. Вона дозволяє перевірити, чи могла певна конструкція бути фізично стійкою, як між собою з’єднувалися різні частини комплексу та як дерев’яна забудова взаємодіяла зі скелею.
Пам’ять, яку залишив камінь
У 1994 році було створено Державний історико-культурний заповідник «Тустань». Його завдання — охороняти наскельний оборонний комплекс, досліджувати пам’ятку та популяризувати її історію.
Сьогодні Тустань залишається живою лабораторією для археологів, істориків, архітекторів і фахівців із цифрової реконструкції.
Її дослідження тривають. І це, мабуть, найважливіше. Бо Тустань досі не розповіла всього.
Ми знаємо, що на цих скелях існував складний дерев’яний оборонний комплекс. Знаємо про тисячі пазів і врубів, які дозволяють реконструювати його архітектуру. Знаємо про археологічні шари, різні будівельні періоди, водогосподарські споруди та зв’язок із карпатськими шляхами.
Але багато деталей залишаються предметом досліджень.
І саме тому Тустань така цікава.
Її історію неможливо прочитати в одному літописі.
Вона розсипана по археологічних шарах, захована в скельних пазах, збережена в кресленнях дослідників і поступово повертається до нас у вигляді цифрових реконструкцій.
Колись тут стояло дерев’яне місто. Потім воно зникло. А скеля залишилася. І разом із нею залишилося креслення міста, якого більше немає. Можливо, саме в цьому і полягає головна загадка Тустані: щоб побачити її, нам не потрібні руїни. Потрібно лише навчитися читати те, що залишилося від того, чого вже немає. Джерело