Багато таємниць зберігає Крим. Та одна з найпотаємніших — таємниця печерного міста Чуфут-Кале, яку вже понад століття намагається розгадати ціла армія вчених та археологів. На його білястих скелях майже немає ґрунту, а отже, відсутній і культурний шар, що зазвичай приховує загадки століть і тисячоліть.
Попри це було здійснено чимало спроб розкрити таємницю Чуфут-Кале. Небагато допитливців наважувалися проникнути всередину, а ті, кому це вдавалося, не поспішали ділитися побаченим. Деякі дослідники стверджують, що пошуки відповіді на загадку кримських печер — справа безнадійна. Та так вважають не всі.
Навесні 1927 року за особистою вказівкою Ф. Дзержинського до Севастополя для пошуків підземних міст і уламків загиблих цивілізацій було відряджено групу дослідників. Керівником експедиції став Олександр Васильович Барченко.
Ще ранньою весною 1921 року Барченко очолював наукову експедицію, що вирушила на Кольський півострів у пошуках слідів Стародавньої Гіпербореї. Офіційним організатором цієї експедиції був директор Інституту мозку, академік Бехтерєв. Кольська експедиція тривала три літні сезони поспіль — з 1921 по 1923 рік.
Офіційною метою експедиції було дослідження причин виникнення стану мерячення у людей та його можливого зв’язку з шаманськими практиками (мерячення — психотичний стан, зафіксований у Східному Сибіру; проявляється одночасно в групи людей у вигляді ехокінетичних, ехомімічних та ехолалічних розладів, а також беззаперечного виконання команд і наказів за очевидно ясної свідомості).
І ось восени 1922 року в околицях Сейд-озера експедиція виявила залишки давніх споруд, що нагадували єгипетські піраміди, а також таємничі малюнки на скелях. Окрім того, після розпитувань місцевих жителів Барченко знайшов дивну печеру з вузьким лазом, який тягнувся глибоко під землю.
Члени експедиції неодноразово намагалися проникнути вглиб цього лазу, проте щоразу змушені були повертатися назад, гнані незрозумілим страхом. На думку Барченка та його однодумців, цей лаз був одним із тих місць, через які людина могла проникнути всередину Землі. Щоденники Кольської експедиції були засекречені й приховані у спецвідділах криптографії, а доктора Барченка почали готувати до подорожі в гірський Крим. Ця експедиція також мала гриф таємності.
Що ж зацікавило чекістів у Криму? У той час із району Чуфут-Кале від місцевих дослідників почали надходити інтригуючі відомості: вони намагалися проникнути до невідомих галерей, розташованих нижче середньовічного міста Чуфут-Кале, де натрапили на величезні завали.
Підземними, або печерними, містами Криму у вітчизняній науці називають руїни фортець і монастирів, розташованих у південно-західній частині Кримського півострова, поблизу долин річок Альма (річка Альма — з кримськотатарської «яблуко», довжина 83 км, площа басейну — 635 км², впадає в Каламітську затоку), Кача (річка Кача — 69 км, площа басейну — 573 км², бере початок зі злиття Пісари та Біюк-Узеня, впадає в Чорне море) і Бельбек (річка Бельбек — найбільш повноводна річка Криму, довжина 55 км, площа басейну — 505 км², впадає в Чорне море).
У середні віки значна частина цих земель входила до держави Θεοδόρο (Феодоро), або Γοτθία (Готія) — християнського князівства XII–XV століть на південному заході Криму зі столицею в Мангупі. На цій території збереглися вирубані в товщі м’яких вапнякових порід приміщення різного призначення. Найвідомішими печерними городищами Криму є Мангуп, Ескі-Кермен, Киз-Кермен і Чуфут-Кале. Кількість рукотворних печер на ділянці протяжністю близько сорока кілометрів обчислюється тисячами.
Причини інтересу ОГПУ до печерних міст Криму й досі викликають суперечки серед дослідників.
За одним із припущень, експедицію Барченка було спрямовано в гори півострова з метою пошуку скарбів, захованих у печерах. Барченко як учений добре знав історію Причорномор’я і, без сумніву, був обізнаний з тим, що близько восьми тисяч років тому цей регіон пережив масштабну катастрофу: рівень моря піднявся майже на 150 метрів, затопивши величезні площі прибережної суші. Рятуючись від повені, мешканці Причорномор’я з усіх напрямків рушили до гірського Криму, сподіваючись, що це місце омине стихія.
Імовірно, саме в ті часи люди рятували найдорожче — знання, реліквії, артефакти. Припускають, що це сховище й досі існує під однією з вершин Криму. Можливо, саме для пошуків цих давніх реліквій і знань і було відправлено експедицію ОГПУ. Приводом для детального вивчення печер стала інформація про те, що місцеві жителі, досліджуючи катакомби, натрапили на значно давніші галереї, ніж добре вивчені приміщення верхнього рівня.
У середні віки значну частину галерей використовували ченці: вони облаштовували тут храми та скити. Водночас малоймовірно, що печерні міста Криму є творінням рук самих самітників. За даними археологів, печерні укріплення Таврії розташовані на місцях більш ранніх, штучно створених сховищ.
Нерідко середньовічна кладка на вапняковому розчині зведена поверх значно давніших циклопічних стін, складених насухо.
За свідченнями співробітників Барченка, у 1926 році вони спостерігали в цих місцях різнопланове світіння: у повітрі повільно пливли сфери та різноманітні геометричні фігури. Ці явища бачили майже всі члени експедиції, зокрема й сам Олександр Барченко. Також було чути, ніби хтось промовляє тексти невідомою мовою — своєрідна «трансляція», зміст якої водночас був зрозумілий присутнім.
Мову ніхто не зміг ідентифікувати, проте люди сприймали почуте без перекладу. Іноді подібним чином проявляється сугестія (suggestio — психологічний словесний або емоційний вплив на свідомість, за якого відбувається некритичне сприйняття переконань і настанов), тобто навіювання наяву. Як з’ясувалося згодом, із явищами сугестії стикалася не лише експедиція Барченка.
На початку 1990-х років колишній підводник-атомник Віталій Гох повідомив про виявлення в Криму пірамід, які за розмірами та геометричними пропорціями нагадують єгипетські. Їхня висота, за його даними, коливається від 36 до 72 метрів. В однієї з пірамід, вершину якої було частково розкрито, імовірна висота становить 45–72 метри. На глибині 9,3 метра від поверхні, під час пробного шурфування, дослідники натрапили на куполоподібний предмет діаметром близько 60 сантиметрів, ніби «впаяний» у ребро піраміди. Припускають, що цей об’єкт, вкритий штучною гіпсо-силікатною обмазкою (ймовірно, з використанням яєчного білка), за формою нагадує антенний випромінювач.
Станом на сьогодні В. Гох і його команда заявляють про виявлення в Криму 37 підземних пірамід і припускають існування ще щонайменше одинадцяти. Протягом багатьох століть ці споруди, розташовані в умовному чотирикутнику Севастополь — мис Сарич — Ялта — Бахчисарай, залишалися поза увагою, оскільки були повністю перекриті сучасними відкладеннями. За словами дослідників, подібні піраміди нібито існують не лише в Криму, а й приблизно у двохстах точках України — зокрема в районах Чернівців, Дніпра та Києва.
Група Віталія Гоха отримала свідоцтво про наукове відкриття під назвою «Відкриття на Південному березі Криму групи археологічних пам’яток старовини, отримане авторським методом геоголографії з подальшим підтвердженням локалізації та типу об’єктів розкопками», видане Виконавчим сенатом Міжнародної академії енергоінформаційних наук. Протоієрей Української православної церкви отець Віктор (В. А. Веряскін) благословив групу В. Гоха на подальші пошуки.
У Севастополі було створено «Фонд ЕНІО гідродіагностики та дослідження стародавніх пірамід». Віталій Гох, відомий своїми нетрадиційними гіпотезами, кілька років тому стверджував, що під територією Кримського півострова існує великий басейн прісних гарячих вод, які нібито утворюються з морської солоної води. Згодом він заявляв і про виявлення покладів золота та платини поблизу Балаклави, однак переконливих доказів цих тверджень досі не оприлюднено.
Здійснити свої відкриття відставний капітан намагався за допомогою приладу власної конструкції, створеного спочатку для стеження за підводними човнами. На початковому етапі, використовуючи унікальний локатор, Віталій Гох шукав для мешканців Криму дефіцитні підземні води. Проте згодом з’ясувалося, що прилад реагує не лише на водоносні горизонти, а й на порожнини та метали, приховані в землі. Після незначних удосконалень пристрій, за твердженням дослідника, став здатним «бачити» об’єкти, що залягають на значній глибині.
Першу кримську піраміду було виявлено під час пошуків платини в районі Севастополя. Серед археологів побутували чутки, ніби в давнину в цих місцях здійснювали плавку цього дорогоцінного металу. Платину Віталій Гох так і не знайшов, однак його прилад несподівано зафіксував наявність значних підземних порожнин. Було вирішено закласти пробний шурф.
На глибині близько десяти метрів було виявлено першу кримську піраміду, повністю занесену галькою та щебенем. Під час спуску виритим шурфом Гох звернув увагу на незвичну поведінку членів своєї команди: людей охоплював стан психічного напруження, який посилювався в міру наближення до об’єкта. Ті, хто потрапляв до сферичної порожнини, стверджували, що буквально «купалися» в потоках енергії, яка пригнічувала психіку, проте, за їхніми словами, не залишала помітних наслідків.
У будь-якому разі й сьогодні існують заборонені зони, куди неможливо потрапити без спеціального дозволу або провідника. Після того як реальність існування пірамід, за твердженнями дослідників, була підтверджена розкопками, Віталій Гох звернув увагу на те, що їхнє розташування майже збігається з так званими енергетично активними зонами, які простягаються в надрах землі поблизу Ялти, Севастополя, Бахчисарая та давно покинутого городища Мангуп. Саме тому з’явилася ще одна версія, яка могла стати приводом для відправлення експедиції на чолі з Барченком до Криму, — вивчення впливу «енергетичних полів» пірамід на психіку людини.
Щоправда, на той час про існування самих пірамід ще нічого не було відомо. Водночас збереглися давні легенди, які свідчать, що неподалік Севастополя, в районі стародавнього печерного міста Ескі-Кермен, яке з моря прикривало великий порт Візантійської імперії — Херсонес, відбувалися масові зміни психічного стану людей.
У цих легендах розповідалося й про те, що в разі морської загрози з фрески підземного храму сходив Святий Георгій Побідоносець і своїм списом уражав екіпажі ворожих суден, що наближалися до міста. Одні моряки, охоплені жахом, розверталися й тікали від берега, інші ж, мов у маренні або сп’янінні, прямували просто на скелі й знаходили там свою загибель.
Керівник лабораторії нейроенергетики Барченко не міг залишити ці перекази поза увагою. Ба більше, подібні міфологічні сюжети могли слугувати одним із ключових аргументів для обґрунтування необхідності спорядити й відправити до Криму спеціальну секретну експедицію. До цього варто додати ще один цікавий момент…
На початку 1926 року до Москви з Тибету повернувся відомий художник і сходознавець Микола Реріх. Там він зустрівся з керівником секретного спецвідділу ОГПУ Глібом Бокієм. Саме тоді Бокій ознайомив Реріха з результатами північної експедиції Барченка, учасники якої намагалися з’ясувати причини сильного енергетичного поля в районі Сейд-озера. Під час цієї розмови й виникла тема так званого космічного кристала з сузір’я Оріона.
За переказами, цей уламок передається правителям, обраним для виконання особливої місії на Землі. Згідно з припущеннями, кристал з Оріона міг бути похований під руїнами Гіпербореї — найдавнішої цивілізації, що, за легендами, існувала на півночі. Ймовірно, саме його і шукав Барченко на Сейд-озері. Реріх, вислухавши цю версію, назвав інше можливе місце перебування магічного кристала — Крим.
Про ймовірність існування в Криму потужного енергетичного джерела, у якому дослідники вбачали прояв того самого кристала з Оріона, свідчили й інші легенди, а також реальні історії. Однією з них стала морська катастрофа поблизу Балаклави в 1909 році, коли один із найсучасніших на той час підводних човнів — «Камбала» — загинув під форштевнем (балка в носовій частині корабля, до якої кріпиться зовнішня обшивка і яка в нижній частині переходить у кіль) ескадреного броненосця «Ростислав».
Морський лейтенант Аквілонов, який перебував на містку, раптово — подібно до моряків із давніх легенд — упав у стан своєрідного блаженства: він читав вірші замість того, щоб змінити курс підводного човна. Судово-медична експертиза, яка визнала його осудним, засвідчила, що капітан у момент катастрофи був тверезий і не перебував під впливом наркотичних речовин.
Причину загибелі підводного човна «Камбала» та дивної поведінки його командира зрештою було з’ясовано. Після завершення Другої світової війни в Криму працював відомий німецький дослідник аномальних явищ Віган Зеберт. За допомогою рентгеноскопічних приладів, здатних фіксувати різні види природного або техногенного впливу на людину, німецький фізик дійшов висновку, що причиною незвичної поведінки офіцера Аквілонова стали низькочастотні звуки, які виникають під час певних атмосферних явищ у районі Ескі-Кермена. Отже, йшлося про природний вплив, а не техногенний і тим паче не магічний.
У 1998 році група ентузіастів поблизу головної оборонної стіни печерного міста Чуфут-Кале виявила засипане камінням гирло колодязя Тик-кую. Про цей колодязь, яким користувалися під час облоги, згадували караїмські легенди. У тих самих переказах ішлося і про загадкові «золоті сходи», що вели до нього. Роботи з очищення стовбура колодязя тривали протягом трьох років.
У 2001 році на глибині близько 20 метрів дослідники виявили засипаний камінням бічний вхід. З’ясувалося, що підземна галерея веде до основи однієї з міських веж. Довжина галереї становить 108 метрів — це таємний хід від фортеці до колодязя. На її стінах збереглися зображення та написи латинською і арамейською мовами. За формою і розташуванням сталактитів на стелі вдалося приблизно визначити вік споруди: близько двох тисяч років. Місце перетину круглого стовбура колодязя з галереєю не було дном; далі йшов гвинтовий кам’яний спуск.
На глибині 45 метрів розташовувалося джерело та кам’яна ванна, з яких під час облоги міста брали воду. Однак, окрім утилітарного значення, споруда мала, ймовірно, культовий характер. Провідна галерея до колодязя орієнтована строго на схід. У дні весняного та осіннього рівнодення при сході сонця світло повністю проникає до підземного простору. Цікаво, що за аналогічним принципом орієнтовані й єгипетські піраміди: у розрізі будь-якої з них можна помітити наявність колодязя, що виходить до подібної галереї.
Розміри нижнього залу дозволяють припускати, що тут відбувалися ритуали, пов’язані з поклонінням воді та сонцю. Але навіть не ця знахідка вразила дослідників. Вони зрозуміли, що з Чуфут-Кале та з більш віддалених районів, наприклад, під горою Каралак, де теж є печера, тунелі ведуть на південь під Чорне море у напрямку Туреччини. Подібні печери були виявлені й на території Туреччини.
Не виключено, що експедиція Барченка саме й шукала такі ходи, які під землею з’єднують цілі країни, а можливо — і континенти. Однак у часи початку XX століття за допомогою наявних технічних засобів зробити подібне відкриття було неможливо. Втім, і сьогодні це завдання лишається надзвичайно складним. І справа не в браку технологічного обладнання — головного бракує: волі та мотивації. Тому печерні міста Криму ще довго зберігатимуть свої таємниці. Але якщо їх все ж удасться розкрити, це стане справжньою сенсацією глобального масштабу. Див. також: Чуфут-Кале