Його називають чайним деревом, хоча до чаю воно не має безпосереднього стосунку. Воно пахне смолисто й пряно, має ніжні білі квіти та незвичайну паперову кору, яка легко відшаровується. А з його вузького листя отримують ефірну олію, відому сьогодні в усьому світі.
Йдеться про мелалеуку — рід рослин із родини миртових, природний ареал якого простягається від Південно-Східної Азії до Австралії та островів Тихого океану. Один із найвідоміших його представників — Melaleuca alternifolia, або вузьколиста мелалеука, саме вона є основним джерелом комерційної олії чайного дерева.
Рослина з Австралії
Melaleuca alternifolia — невисоке вічнозелене дерево або великий кущ, який за сприятливих умов може виростати приблизно до 7 метрів.
Його легко впізнати за характерною світлою корою, що нагадує тонкі шари паперу. Через це багато представників роду Melaleuca в англомовних країнах називають paperbarks — «паперовокорими».
Листя рослини вузьке, довгасте й містить численні олійні залози. Саме вони накопичують ароматичні речовини, завдяки яким листя має характерний сильний запах. Навесні та на початку літа мелалеука вкривається пухнастими білими суцвіттями.
У дикій природі Melaleuca alternifolia росте переважно на сході Австралії — у Квінсленді та на північному сході Нового Південного Уельсу. Рослина добре почувається на вологих ґрунтах, зокрема біля струмків і на заболочених ділянках.
Чому її називають чайним деревом?
Назва може вводити в оману. Чайне дерево не є джерелом звичайного чорного чи зеленого чаю. Справжній чай отримують із зовсім іншої рослини — Camellia sinensis. Вона належить до родини чайних, тоді як мелалеука — до родини миртових.
Походження назви пов’язують із ранніми європейськими мандрівниками. Існує версія, що експедиція Джеймса Кука використовувала листя деяких австралійських рослин для приготування напою. Водночас назву «tea tree» застосовували до кількох різних рослин, тому точно встановити, який саме вид використовували, складно.
Листя, з якого отримують знамениту олію
Найцінніша частина Melaleuca alternifolia — її листя та молоді гілочки.
Саме з них методом парової дистиляції отримують ефірну олію чайного дерева. Її використовують у косметиці, засобах для догляду за шкірою, милі, деяких засобах для гігієни ротової порожнини та інших продуктах.
Олія має характерний свіжий, пряний аромат, який важко сплутати з іншими ефірними оліями.
Проте її популярність пояснюється не лише запахом.
Що говорить наука про лікувальні властивості?
Олію чайного дерева давно досліджують через її антимікробні властивості. Її використовують переважно зовнішньо, зокрема в засобах для проблемної шкіри та при деяких грибкових ураженнях.
Водночас тут важливо відокремлювати наукові дані від численних рекламних обіцянок.
За даними Національного центру комплементарного та інтегративного здоров’я США (NCCIH), є певні докази можливої користі олії чайного дерева при акне та грибкових ураженнях стоп, але досліджень недостатньо, щоб робити остаточні висновки щодо багатьох інших способів її застосування.
Тому називати олію чайного дерева універсальними «ліками від усього» було б неправильно.
Чому олію не можна пити?
Це одна з найважливіших особливостей чайного дерева.
Ефірна олія чайного дерева призначена не для вживання всередину. Проковтування може спричинити отруєння, зокрема сплутаність свідомості, порушення координації та в тяжких випадках кому.
При нанесенні на шкіру олія також може викликати подразнення або алергічну реакцію, особливо якщо продукт неправильно зберігався або окислився.
Саме тому концентровану ефірну олію не варто наносити на шкіру без урахування рекомендацій щодо її розведення та конкретного способу використання.
Рослина, яку використовували задовго до появи косметики
Історія чайного дерева почалася задовго до того, як його ефірна олія з’явилася на полицях аптек і магазинів.
Корінні народи Австралії традиційно використовували листя Melaleuca alternifolia, зокрема для догляду за ушкодженою шкірою. Подрібнене листя застосовували при ранах, опіках та укусах комах.
Згодом європейські поселенці звернули увагу на властивості рослини, а в XX столітті олія чайного дерева почала набувати популярності як антисептичний засіб.
Сьогодні її виробляють промислово, передусім в Австралії. Рослини вирощують спеціально для отримання ефірної олії, а після досягнення потрібного розміру зрізають і відрощують знову. Такий цикл може повторюватися приблизно кожні 6–18 місяців.
Чи можна виростити чайне дерево вдома?
Теоретично — так, але рослина має певні вимоги.
Melaleuca alternifolia походить із субтропічних районів Австралії. Вона любить сонце, добре дренований, але достатньо вологий ґрунт і не переносить морозів. Водночас рослина досить витривала до посухи та може переживати періоди затоплення.
У теплому кліматі її вирощують як декоративну рослину, живу огорожу або вітрозахисне насадження.
А ось отримати вдома ефірну олію — зовсім інша справа: для цього потрібна парова дистиляція великої кількості рослинної сировини.
Чайне дерево — це більше, ніж ефірна олія
Мелалеука цікава не лише своїми лікувальними та косметичними властивостями.
Її використовують у садівництві, для стабілізації ґрунтів і схилів, а деревину деяких видів застосовують у будівництві та інших господарських цілях. Сам рід Melaleuca надзвичайно різноманітний і налічує сотні видів.
Але саме Melaleuca alternifolia стала світовим символом чайного дерева — рослиною, з якої отримують ефірну олію, що давно стала звичним компонентом косметики та засобів для догляду за шкірою.
Цікаво, що за зовнішньою простотою цієї рослини ховається ціла історія: австралійський чагарник із паперовою корою пройшов шлях від традиційного використання корінними народами до сучасної промисловості, косметології та наукових досліджень.
І хоча назва «чайне дерево» натякає на чашку ароматного напою, до справжнього чаю ця рослина не має стосунку. Її головний «скарб» — не листя для заварювання, а ароматна олія, яку вони містять. Джерело