Науковці зробили заяву про те, куди зникла атмосфера Червоної планети – атмосферу Марса могли поглинути мінерали, що містяться в глинах планети, пише Space.com.
За словами вчених, якщо більша частина атмосфери Марса увійшла всередину мінералів понад 3 млрд років тому, це може пояснити, чому Червона планета стала пустельним місцем.
Відомо, що Марс не завжди був таким посушливим, тому головне питання полягає в тому, куди саме щезла його атмосфера.
Вчені вважають, що вода на Марсі могла просочуватися через певні типи гірських порід, запускаючи цілу серію хімічних реакцій, які поглинали вуглекислий газ з атмосфери. Після цього, вуглекислий газ був перетворений на метан – іншу форму вуглецю, і благополучно замкнувся у глинистій поверхні Марса.
«Результати нашого дослідження показали, що велика кількість атмосферного вуглекислого газу могла перетворитися на метан, який виявився ізольованим у глині. Цей метан все ще може перебувати там, і, можливо, майбутні місії на Марс зможуть використовувати його як джерело енергії», – вважає один з учасників дослідження з Массачусетського технологічного інституту Олівер Ягуц.
Група вчених тепер зосередилася на типі поверхневого глинистого мінералу, який називається смектит. Лише одна крупинка смектиту поцяткована величезною кількістю складок, де вуглець може залишатися замкненим протягом мільярдів років.
На Землі смектити формуються внаслідок руху тектонічних плит. Завдяки тектонічній активності смектити Землі підіймаються на поверхню, що допомагало остигати нашій планеті протягом мільйонів років.
Але на Марсі відсутня тектонічна активність, то як же там з’явився мінерал смектит? В марсіанських магматичних породах є «ультрамафічні породи» з низьким вмістом кремнезему. Такі магматичні породи на Землі створюють смектити, які контактують із водою. Припускають, що на Марсі раніше була вода, яка вступала в реакцію з підстилаючою породою.
Створена вченими модель показала, вода могла реагувати з глибокими марсіанськими ультраосновними породами, тому на поверхні Марса могли утворитися смектити.
Припускають, що протягом мільярда років вода просочувалася крізь кору Марса, і відбувалася реакція води з магнієво-залізним силікатним мінералом, який є в магматичних породах і називається олівін. Кисень з води міг зв’язуватися з залізом у цьому матеріалі і звільнявся водень. Саме окислене залізо, можливо, і надало Марсу такого впізнаваного на сьогодні іржавого відтінку.
Далі вивільнений водень міг з’єднатися з вуглекислим газом у воді, утворивши метан. Така реакція перетворила б олівін на іншу породу, яка багата на залізо і називається серпентин. Цей мінерал далі реагував би з водою, що в кінцевому рахунку і утворило смектити.
«Такі смектитові глини мають величезну здатність зберігати вуглець. Тепер нам належало відповісти на інше запитання: чи достатньо цієї глини на Марсі, щоб утримати таку кількість метарану?», – говорить провідний автор дослідження Джошуа Мюррей.
Науковці вважають, що Червона планета має бути вкрита шаром смектиту глибиною понад 1100 метрів.
«Глобальні оцінки обсягів глини на Марсі говорять про те, що значна частина вуглекислого газу з атмосфери Марса могла бути ізольована у вигляді органічних сполук у багатій на глину корі. У деякому сенсі загублена атмосфера Марса може ховатися у всіх на виду», — підсумували вчені.