Середньовічна книга-скринька, що приховує в собі схованку з отрутами, була виставлена на продаж у 2008 році Німецьким аукціонним будинком.
Виставлене на аукціоні видання XVII століття було зазначено як «шафка отруйника» і являло собою схованку з отрутами, замасковану під рукописне видання.
Виконана в стилі XVII століття книга має оригінальну обкладинку з пергаменту з дрібним тисненням. У неї збережені всі застібки, а зі склеєних сторінок утворено шафку прямокутної форми з 11 скриньками різних розмірів та з одним відкритим відділенням для флакону.
Лицьова сторона скриньок фанерована кольоровим папером і різьбленими рамками. Кожна скринька має ручку, зроблену зі срібла та чорного дерева.
У кожній скриньці є паперова етикетка, на якій латинськими літерами перераховано отруйний вміст, наприклад, пасльон, рицина, валеріана, корінь мандрагори і так далі. У відкритому відділенні на флаконі написано: «Це є фактом, що людина якось має померти». На зворотному боці обкладинки – гравіювання «1682 рік» і зображення людського скелета. Розміри цієї книги-схованки – 36X23X12 см.
Незважаючи на те, що шафка з отрутами тепер знаходиться в приватній власності, суперечки щодо її призначення не вщухають досі. Пресі сподобалася замаскована ідея книги під інструментарій вбивці. Однак шафка цілком могла слугувати добру, а не злу.
Між цілющими та токсичними властивостями речовинами сполук існує лише тонка грань, тому цей комплект цілком міг бути такою собі шафкою аптекаря для сильнодіючих речовин. Так чи інакше висновок про цілі книги потрібно робити, ґрунтуючись на ретельному вивченні етикеток інгредієнтів, знайдених на 11 ящиках.
Щоразу коли хтось із володарів Стародавнього світу відходив у царство Аїда, першою версією причини смерті називали отруєння. Найпопулярніші отрути Середньовіччя – це солі ртуті (сулема) і миш’як (мишаче зілля). Стародавні римляни користувалися здебільшого рослинними отрутами: витяжками з аконіту, болиголова, цикути. Однак титул отрути отрут належить зовсім не їм. І навіть не смертельному ціаніду. Найвідомішим в історії з використання отрут є цар Мітрідат, який сам приймав отруйні зілля в малих дозах, і так привчив до отрути свій організм. Тепер в токсикології звикання до отрут називають мітрідизмом.