Оси – це членистоногі комахи із загону перетинчастокрилі, до якого крім них входять також численні бджоли, мурахи, джмелі, наїзники і пильщики. Анатомічні особливості ос дозволяють їм вступати в сутички і перемагати навіть тих комах, які більші за розмірами.
Існують різні види ос, що належать до різних родин. Деякі види ос: паперові оси, дорожні оси, справжні оси, оси-блискітки, оси-німкені, пісочні (донні) оси, донні оси (сфециди), сколії, тифії, квіткові оси, шершні. Поширені оси в Україні, Європі, Північній Африці і Австралії, Мексиці та Аргентині, Канаді. Не зустрічаються вони лише на Аравійському півострові, в суворій Арктиці та спекотній Сахарі.
Оса, як і бджола, має зазубрене жало, але жало оси з меншими щербинами, до того ж на кінчику жала оси відсутній вузол. На відміну від бджоли, після укусу оса не залишає своє жало і не гине, а може вжалити ще кілька разів. Оси вміють без особливого зусилля майже вдвічі складати своє тіло і жалити свою жертву під будь-яким кутом – це дозволяє їм перемагати в сутичках з іншими, часом навіть дуже великими комахами.
Тіло оси складається з трьох добре помітних сегментів – голови, грудей і черевця і має зовнішній міцний хітиновий скелет. В неї 4 перетинчастих крила, але є й такі представники, у яких крила відсутні. Черевце оси має веретеноподібну або бочкоподібну форму і покрите волосками. Голова оси дуже рухлива і увінчана двома вусиками, які виконують безліч функцій: вловлюють аромати і коливання повітря, за допомогою них комаха може оцінювати смак рідкої їжі і вимірювати довжину чарунки в гнізді.
Оса дивиться очами, що розташовані на бічних сторонах голови, вони складні за будовою, що дозволяє цим комахам бачити одночасно в різних напрямках. Про п’ять очей оси: три маленькі на лобі і два великі фасеточні, розташовані з боків голови, це вони забезпечують широкий кут зору комасі.
Ротовий апарат оси призначений для перемелювання частинок рослинної маси, яка йде в їжу або для будівництва гнізда. Харчування ос різноманітне і залежить від виду комахи. Травоїдні оси харчуються квітковим пилком і нектаром, соком фруктів, виділеннями попелиць. Оси-хижаки не гребують поласувати іншими комахами (павуками, жуками, мухами, тарганами), харчуючись ними самі і годуючи своє потомство. Оси ловлять свою здобич, а потім вводять в неї отруйне жало. Отрута паралізує комаху, але не вбиває її, тобто білок зберігається у свіжому вигляді.
Швидкість польоту оси досить велика, але не є рекордною серед комах в цілому. Саме тому навіть добре озброєні смугасті хижаки часто самі стають жертвами, наприклад, великих хижих мух-ктирей або бабок.
Не можна однозначно сказати, є оса шкідливою чи корисною. Укуси оси болючі, можуть спровокувати анафілактичний шок. На відміну від бджіл, оси не медоносні. До того ж часто оси нищать корисних бджіл і джмелів, але й знищують шкідливих комах (гусениць-шкідників, мух).
Дослідники вважають, що найбільш небезпечною стає оса тоді, коли навколо багато їжі – солодких фруктів. До того ж оси набагато агресивніше в спеку. У липневі і серпневі дні зростає не тільки нервовість ос, але і їхня чисельність. У ці дні слід проявляти обережність, щоб не бути вжаленим.
Отрута оси являє собою небезпечну суміш з великої кількості різноманітних хімічних речовин: викликають сильне подразнення нервових закінчень, призводять до руйнування клітин, можуть викликати алергійну реакцію і т.д.
У різних представників сімейства співвідношення компонентів отрути є строго індивідуальним, тому й наслідки укусів різняться. На відміну від бджіл, при загрозі ззовні, оси використовують не тільки жала, але й щелепи. Жало оси є видозміненим яйцекладом, воно знаходиться на кінці черевця і саме через нього комаха виділяє отруту. Укус оси дуже болючий, а в деяких випадках може привести до летального результату через алергійну реакцію на отруту комахи.
Оси можуть жити як на самоті, так і колоніями. У суспільних ос матка навесні вибирає місце, будує гніздо і відкладає яйця в спеціальні комірки. За один раз матка може відкласти більше 2000 яєць, з яких вилупляться личинки робочих ос. Ці личинки потім перетворюються на лялечки, а лялечки – у дорослу комаху. Протягом всього циклу за потомством доглядають робочі оси, а матка зайнята відкладанням нових яєць.
Гнізда ос, що ведуть одинокий спосіб життя (до таких належить більшість), відрізняються великою різноманітністю і являють собою нірки в землі, поглиблення в металі, споруди з глини на горищах і т. д. Також самки деяких видів одиночних ос можуть спільно споруджувати так звані «комунальні гнізда». Вони схожі на гнізда паперових ос, але кожна самка в такому гнізді відкладає яйця в своїй «квартирі».
Одиночні оси мають жало, але найчастіше вбивають свою жертву укусом потужних щелеп. Здобич відносять в гніздо і, відклавши на неї яйце, запечатують комірки.
У ос-одинаків розмноження відбувається в результаті спарювання. Самки одиночних ос будують гнізда, в які відкладають яйця і припасають для корму майбутнім личинкам паралізованих отрутою дрібних комах і павуків. Після цього оса запечатує гніздо, а личинка розвивається самостійно, поїдаючи комах. Після закінчення терміну оси вибираються з гнізда і відправляються шукати нове місце для житла.
Слід пам’ятати, що осу приваблюють солодкі запахи. Саме так вони знаходять квіти і фрукти. Тому яскравий аромат парфумів підсилює шанс бути вжаленим.
Ужалена осою людина зазвичай відчуває місцевий біль і свербіж в місці укусу, але якщо додається загальне нездужання, підвищується температура і проблеми з диханням, необхідно терміново звернутися до лікаря.
Відразу після укусу людям, що страждають на алергію до бджолиної отрути, постаратися висмоктати отруту з ранки, прикласти до ураженого місця холодний компрес або лід; сольовий або содовий компрес, розчинивши 1 чайну ложку соди або солі у склянці чистої води; прийняти антигістамінні препарати, навіть якщо раніше і не було алергічних проявів; заспокоїтися, пити багато води або солодкого чаю.
Паперові оси – комахи в чорно-жовту смужку. Їх круглі гнізда часто можна побачити на стінах будинків, на горищах. Причому оси будують гніздо цікавим способом: для його будівництва використовують папір, який самі і виробляють з волокон деревини, пережовуючи і склеюючи слиною волокна.
За дослідженнями, проведеними американськими вченими, паперові оси здатні розрізняти обличчя своїх родичів. Цікаво, що така здатність розвинена лише у соціальних видів ос, у яких заведена сувора ієрархія в сім’ях. За словами вчених, оси, які живуть поодинці або більш простими сім’ями, не вміють цього робити.
Квіткові оси – це дрібні комахи, довжина тіла яких не перевищує 1 см. Квіткові оси вживають в їжу пилок і нектар квітів, але гнізда роблять в землі або на гілках дерев, в якості матеріалу для побудови використовують зазвичай частинки глини і пісок, скріплені слиною.
Оси-німкені – між самцями та самками спостерігаються значні відмінності – оси-самці зазвичай більші, а самки не мають крил, зовні самки цих пухнастих ос більш схожі на мурашок, тому їх іноді називають оксамитовими мурахами.
Донні оси (або сфециди) отримали свою назву за здатність рити ходи в землі, гніздяться вони в піщаному ґрунті, деякі з них ліплять гнізда, які прикріплюють до стін будинків. Розмір цих риючих ос може бути різним: довжина тіла коливається у різних видів від 2 до 55 мм. На спинці зверху на грудному відділі є валик – відмінна риса саме цієї групи ос, а з боків помітні виступи – це плечові горби, які не досягають тегул.
Оси сколієві (Scoliidae) – великі одиночні паразитоїдні оси (окремі види досягають 4,5 см у довжину), личинки яких розвиваються, поїдаючи личинок (яких паралізують за допомогою жала) пластинчастовусих жуків, на суцвіттях трав’янистих квіткових рослин живляться пилком та нектаром. Забарвлення тіла темне, чорне, синьо-чорне, часто з жовтим чи рудим малюнком, переважно вкрите довгими й товстими волосками. Ноги міцні, копальні. Сколієвих ос використовують для біологічної боротьби з пластинчастовусимм шкідниками сільськогосподарських культур, зокрема цукрової тростини.
Оси-блискітки (Chrysididae) – паразитичні стебельчаточеревцеві перетинчастокрилі (в англомовній літературі їх часто називають осами-зозулями чи золотими осами). Світова фауна налічує близько 2500 видів ос-блискіток з 83 родів. Довжина тіла – від 2 до 27 мм. Забарвлення тіла більшості представників металеве, переливчасте, часто строкате. Вусики налічують 13 члеників у самців та самиць. Характерною рисою хрізідід підродини Chrysidinae є здатність щільно згортатися завдяки увігнутим стернітам метасоми. Жало і отруйні залози не розвинені.
Крила розвинені і в самок і самців тифії. Середньої величини оси (близько 1 см), зазвичай чорного кольору з червонувато-коричневими ногами. Вусики самок 12-членикові, а у самців складаються з 13 сегментів. Мезоскутум з передньою медіальною борозенкою та нотаулусом. Передні крила містять 2 дискоїдальні та 2 радіомедіальні осередки. Личинки паразитують на пластинчатоусих жуках, зокрема, деяких шкідниках.
Шершень – найбільший представник з суспільних ос, його розміри сягають 55 мм у довжину. Шершні вводять в рану більше отрути, ніж оси, тому укус шершня є більш алергенними і болючими.
Головна відмінність шершня від оси звичайної – більший розмір. Якщо паперові оси мають довжину всього 2-3 см, то довжина європейського шершня досягає 3-5,5 см. До того ж шершні мають більш широку потилицю (це добре видно під збільшувальним склом) і характерні темно-червоні плями на голові там, де у паперових ос знаходяться чорні ділянки. Шершень від оси відрізняється і більш мирним характером – він значно рідше кусає людину.
Великі шершневі оси, атакуючи жертву, застосовують не тільки жало. Сильні щелепи дозволяють їм дробити хітинові покриви тарганів і навіть богомолів.
