Станом на червень 2013 року печера Лечугілла (Lechuguilla Cave) мала протяжність 216,6 км і глибину до 489 м. Вона є однією з найдовших печер світу та однією з найглибших печер континентальної частини Сполучених Штатів.
Печера Лечугілла відома своєю незвичайною геологією, рідкісними мінеральними утвореннями та надзвичайно добре збереженим станом. Назву печера отримала від каньйону, в якому розташований її вхід. Каньйон, своєю чергою, названий на честь поширеного в цій місцевості виду агави — Agave lechuguilla.
Лечугілла розташована в Національному парку Карлсбадські печери, штат Нью-Мексико, США. Доступ до печери обмежений і надається переважно затвердженим науковим дослідникам. Для відвідування, вивчення та дослідження печери необхідно отримати дозвіл Служби національних парків США.
Печера унікальна своїм походженням і різноманітністю кристалічних мінеральних відкладень. До 1986 року Лечугілла була відома як невелика й малозначна ділянка в малодоступній частині парку. Тоді її називали Misery Hole («Дірка страждань»). У печері був колодязь завглибшки 27 м, який вів до сухої системи ходів загальною протяжністю близько 122 м.
З 1914 року у вхідній частині печери видобували невелику кількість гуано кажанів. Проте в 1950-х роках спелеологи помітили шум вітру на дні печери: повітря виходило з-під щебеневих завалів. Хоча очевидного проходу не було, дослідники припустили, що під завалами можуть існувати невідомі печерні ходи. Група спелеологів із Colorado Grotto на чолі з Дейвом Оллуредом отримала дозвіл Служби національних парків і в 1984 році розпочала розкопки.
Після припинення видобутку гуано печеру відвідували рідко. Прорив до великого підземного проходу стався 26 травня 1986 року, коли розкопки відкрили доступ до нової частини печери. Перед спелеологами постала Лечугілла — печера надзвичайної краси, яка перебувала у майже недоторканому стані. Відтоді спелеологи з усього світу досліджують її геологію та численні підземні ходи.
З 1986 року дослідники нанесли на карту понад 210 км проходів і визначили максимальну глибину печери — 489 м. Лечугілла є однією з найглибших печер континентальної частини США та вирізняється надзвичайним різноманіттям мінеральних утворень.
У травні 2012 року команда спелеологів на чолі з Дереком Брістолом (Колорадо) піднялася більш ніж на 120 м до одного з куполів і виявила там кілька нових, раніше недосліджених проходів, ям і великих залів. Це нове відгалуження назвали «Оз» (Oz), а багато його особливостей отримали назви на честь персонажів і місць із «Чарівника країни Оз».
Серед відкриттів була велика зала завдовжки 180 м, завширшки 46 м і заввишки 46 м. Її назвали «Манчкінленд» (Munchkinland). Яма під назвою «Канзаський смерч» (Kansas Twister), завглибшки 160 м, стала найглибшою з відомих на той час ям у парку.
Команда протягом восьми днів досліджувала відгалуження «Оз», додавши до карти найбільшу протяжність нових ходів з 1989 року. Після цього загальна довжина дослідженої частини печери досягла 216,6 км.
Печера Лечугілла вирізняється не лише величезними розмірами, а й винятковим різноманіттям мінеральних утворень. Тут зустрічаються карбонатні (кальцит, арагоніт) і сульфатні (гіпс та інші) утворення, зокрема поклади лимонно-жовтої сірки, гіпсові «люстри» діаметром до 6,1 м, гіпсові «волосся» та «бороди» завдовжки до 6,1 м, содові трубочки завдовжки до 4,6 м, гідромагнезитові кулі, печерні перлини, підводні геліктити, растрові сталактити, а також U-подібні та J-подібні утворення.
Лечугілла перевершує сусідні Карлсбадські печери за протяжністю, глибиною та різноманітністю мінеральних утворень, хоча в ній немає залу, більшого за знамениту Велику залу (Big Room) у Карлсбадській печері.
У печері проводять численні наукові дослідження. Вона простягається настільки глибоко в товщу Гваделупських гір, що вчені мають можливість досліджувати зсередини кілька окремих геологічних формацій. Велика кількість гіпсу та сірки допомагає вивчати сірчанокислотний спелеогенез — процес утворення печер під дією сірчаної кислоти. Вважається, що сірчана кислота утворилася внаслідок окиснення сірководню, який мігрував із розташованих поблизу нафтових родовищ. Тому Лечугілла значною мірою формувалася знизу вгору, на відміну від звичайного процесу утворення вапнякових печер під дією вуглекислоти, коли розчинення порід відбувається переважно зверху вниз.
У печері виявили рідкісні хемолітоавтотрофні бактерії. Хемолітоавтотрофи — це організми, які використовують вуглекислий газ як джерело вуглецю, а енергію отримують унаслідок окисно-відновних реакцій із неорганічними сполуками. До таких мікроорганізмів належать представники, зокрема, родів *Nitrosospina*, *Nitrosococcus* і *Thiobacillus*.
Деякі з цих бактерій використовують сполуки сірки, заліза та марганцю. Вони можуть відігравати певну роль у процесах утворення та розширення печери, а також допомагати вченим краще зрозуміти походження її незвичайних мінеральних утворень.
Лечугілла розташована під територією дикої природи. Деякі проходи печери можуть продовжуватися за межі парку, на територію, якою опікується Бюро управління земельними ресурсами США (BLM). Однією з головних потенційних загроз для печери є буріння з метою пошуку та видобування нафти й газу.
Канал BBC проводив у печері Лечугілла зйомки для документального серіалу «Планета Земля» (Planet Earth), зокрема для епізоду, присвяченого печерам.
