Є в Україні село Василівка-на-Дніпрі. Це невелике село (за переписом 2001 року близько 369 осіб) знаходиться у Синельниківському районі Дніпропетровської області, на лівому березі річки Дніпро, входить до складу Раївської територіальної громади.
Вище по течії знаходиться село Запорожець, нижче — Мар’ївка, а на протилежному березі — Микільське-на-Дніпрі, з яким є поромне сполучення.
У районі села Василівка-на-Дніпрі виявлені стоянки людей древньокам’яної доби (понад 100 тисяч років) та могильники середнього неоліту — це робить територію важливою для археології Нижнього Подніпров’я. Поселення існувало ще до побудови Дніпровської греблі; поруч були пороги Дніпра та кілька островів, що впливали на навігацію й життя людей у давнину. Джерело
Дніпрові пороги (Dnipro Rapids) — це історична ділянка річки Дніпро між сучасними містами Дніпро (колишній Катеринослав) і Запоріжжя, де річка перебігала по кам’янистому дну та утворювала численні природні пороги (у тому числі й великий «Ревучий») — вони піднімали рівень шуму води і були серйозною перешкодою для судноплавства.
Назва «Ревучий» (у деяких джерелах пов’язують із одним із великих порогів — часто іменували його як Ненаситець / Revuchy / roaring rapid) пов’язана саме з громом течії води над камінням.
Пороги були затоплені після спорудження Запорізької гідроелектростанції (зі створенням Каховського водосховища), тому в природному вигляді їх нині немає.
Сьогодні у місті Дніпро на Монастирському острові для туристів створено штучний водоспад-фонтан під назвою Поріг Ревучий. Цей декоративний водоспад нагадує про колишню могутність порогів і козацькі часи, коли вони були перешкодою й випробуванням для човнів-чайок.
Саме пороги та давня навігація через них історично формували життя людей і торгівлю на Дніпрі до початку XX століття (до будівництва гребель). Пороги Дніпра, включно з Ревучим, були природними кам’янистими перешкодами на річці, сильно впливаючи на історію регіону.
По лівому березі Дніпра є село Василівка. Воно розташоване якраз навпроти порогу Ревучого — також на лівому березі. Недалеко від села, ближче до самого порогу, знаходиться висока могила-курган. Якщо стати на неї, особливо навесні, коли води Дніпра найпотужніші, над порогом зависає туман, і добре чути, як він реве. Саме тоді особливо відчувається енергетика цього місця.
Енергетику Ревучого, безперечно, відчував і Тарас Шевченко. У той час він тяжко хворів і лежав у хаті старости у Василівці, думаючи, що може померти. Саме там він написав свій знаменитий «Заповіт»:
«Як умру, то поховайте
мене на могилі
серед степу широкого,
щоб було видно,
було чути, як реве ревучий…»
Енергетика цього порогу — умовно на всі 10 балів. Це одна з трьох найпотужніших енергетичних точок, які знайшов на мапі України. Дві інші точки виявилися на території, яку нині займає Азовське море. Якщо рухатися від Керченської протоки приблизно на 20–30 кілометрів на північ, то по обидва боки — на невеликій відстані одна від одної — розташовані дві точки, пов’язані з прадавнім рукавом Дніпра, який називався Інд.
Звідси походить і назва наших прабатьків — індрики. Інд — це Бог Неба, Індра, багато хто чув або знає, що в індусів і нині існує бог Індра. Ми ж про нього ніби забули, хоча наші пращури добре знали це ім’я.
Колись, нижче сучасного Запоріжжя, Дніпро розгалужувався на два рукави. Один ішов у тому ж напрямку, що й тепер, а другий повертав у бік нинішнього Азовського моря і в районі сучасного русла річки Молочної, поблизу Керченської протоки, впадав у Чорне море.
Приблизно 6500 років до нашої ери стався потужний землетрус — так званий Дардано-Азовський потоп. Територія навколо Чорного моря опустилася приблизно на 150 метрів, із нахилом у бік Дарданелл. Після цього Дніпро повністю змінив русло і потік так, як ми знаємо його сьогодні.
До цього часу не існувало Перекопського перешийка, і Крим не був півостровом. Він був продовженням материка. На цій території існувала країна Арта, або Агарта. Вона відбилася і в грецькій міфології — зокрема в подвигах Геракла.
Згідно з міфологічною традицією, у ході одного зі своїх подвигів Геракл спускався в підземний світ. За однією з версій, цей спуск відбувався саме в районі Керчі — у цих місцях, де, за уявленнями давніх людей, існував підземний світ зі своїм життям, законами, охороною та порядком.
Саме цю територію можна умовно назвати тодішньою Атлантидою. Чому так? Тому що слово «атл» збереглося й у нашій народній мові. Атл — це підкований, кований кінь, військовий кінь. Звідси ж походять слова «кувати», «кувадло», «куватло». Адже підковували у давнину саме бойових коней.
Отже, назву «Атлантида» можна розкласти на два складники: «атл» — військовий кінь, і «анти» — наші прабатьки. Звідси й походить назва Атлантида.
Повертаючись до двох енергетичних точок і пов’язаних із ними легенд, варто згадати, що по обидва боки Інда існували два величезні міста — Гери. Саме з цим коренем пов’язані імена багатьох постатей міфології та давнини: Геракл, Геродот, Гомер та інші. Корінь «гера» походить від богині Землі — Гери.
І саме тому Одіссей, за цією версією, плив не за золотим руном у Колхіду. Він плив за рунами — за знаннями. Тими рунами, які можна було писати й читати. Ті, хто володів цими знаннями і міг передавати інформацію, цінувалися дорожче за золото. Одіссей плив у Гери саме за рунами.
Ці міста Гери були розташовані саме на цій території. І там же, якщо вірити переказам, знаходилася перша Троя — по інший бік. По суті, це була столиця того, що ми умовно називаємо Атлантидою, яка згодом була затоплена водами Азовського моря.
Саме там знаходився центр формування або модифікації людства — те, що ми називаємо білою расою, її родове місце. За легендами, ця територія була знищена Шамбалою з метою не допустити подальшого розвитку цієї гілки людства, не дати їй продовжити еволюцію або, як кажуть, перепрограмування.
Згідно з цією версією, внаслідок застосування так званої «кліматичної зброї» відбулося опускання частини земної кори, і ця територія була затоплена водою.
Ще кілька століть тому зберігалися легенди про Молочне море — так греки називали Азовське море. Згодом цей образ перейшов у легенди інших народів — про Біле або Святе озеро, на дні якого нібито збереглися монастирі та давні споруди.
Про Азовське, або Молочне море, розповідали, що над ним майже завжди стояв туман. У ясну погоду вода була настільки прозорою, що крізь неї можна було бачити на значну глибину і навіть розрізняти обриси будівель, які виступали з мулу.
Коли ж земна кора опустилася приблизно на 150 метрів, ці міста опинилися на глибині 100–150 метрів. Якщо плисти Чорним морем уздовж берега, можна й сьогодні побачити крутий обрив — так звані б’єфи. Це межі того прадавнього моря, яке існувало до Дардано-Азовського потопу. Після цієї катастрофи площа Чорного моря збільшилася майже вдвічі.
Нині середня глибина Азовського моря становить близько 8 метрів. Мул, принесений Доном і Кубанню, повністю заніс давню западину, поховавши під собою історію.
Вірити в це чи ні — справа кожного. Але відомо, що в Німеччині існувало товариство «Аненербе», яке шукало можливості контактів з позаземними цивілізаціями, зокрема з так званою Шамбалою, прагнучи встановити контроль над людством.
За деякими даними, «Аненербе» навіть розглядало плани перекриття Керченської протоки, відведення вод Дону й Кубані безпосередньо в Чорне море та осушення Азовського моря. Офіційно це пояснювали бажанням добувати важку воду — дейтерій, необхідний для ядерних і термоядерних реакцій.
Однак є думка, що насправді німців цікавив не дейтерій, а прабатьківщина. Адже, згідно з легендами, пращури германців вийшли з Передкавказзя — з районів Кубані та узбережжя Азовського моря. Далі їхній шлях пролягав через територію України, Карпати, землі лужицьких сербів і кельтів, де згодом сформувався германський світ.
Саме тому пошук спільної історії білої раси, зокрема витоків німців, може стати важливим напрямом культурної й ментальної співпраці. Йдеться про територію, яка простягається від Передкавказзя через Дніпро аж до Дунаю.
Після утворення Азовського моря люди, що мешкали на затоплених землях, відступали поступово — вздовж річок — і створювали нові поселення. Саме так виникли міста й культури, які ми сьогодні об’єднуємо під назвою Трипільська цивілізація.
Те, що ми сьогодні називаємо трипільською культурою, охоплює величезний простір — по Дунаю, по Дністру, по Дніпру і по Дону. Археологічні розкопки трипільських поселень ведуться по всіх цих напрямках, і що найважливіше — ознаки цієї культури скрізь однакові. Це свідчить про спільне походження і про спільне місце проживання пращурів уздовж цих річкових систем.
Саме ці дві ключові точки, про які згадувалось, мали надзвичайно сильну енергетику — умовно на рівні десяти балів. І за цю територію — територію родового місця Білого народу — підсвідомо, але постійно ведеться незрима боротьба. Хто володіє цим простором, той, за логікою цієї концепції, може впливати на майбутнє білої раси, а особливо — того етносу, який реально контролює цю землю.
Після утворення Азовського моря тут існувала так звана Руськолань. Це ще часи Святослава, коли частина наших предків жила і на Кубані, і по Дону. Багато територій, які сьогодні вважаються російськими, тоді були заселені слов’янським населенням із різними назвами та формами організації.
Святослав, за цією логікою, звільняв не лише Русь. Він звільняв і Руськолань — землі в гирлі Дону, там, де нині Ростов. Саме там знаходилося місто Біла Вежа та інші важливі центри.
Звідси й виникає уявлення, що володіння місцем народження білих народів дає можливість впливати на їхній подальший розвиток. І тому мова йде не просто про затоплення цієї території, а про складніші процеси, в яких фігурують і Москва, і глобальні сили. Це можна розглядати як версію, але вона вписується в загальну картину.
Згідно з цією версією, Шамбала й надалі намагається контролювати ситуацію, не допускаючи відродження цієї території та її розвитку за первісним сценарієм — сценарієм, який не дозволяє повністю контролювати людство через контроль білої раси. Вважається, що жовта раса перебуває під більшим контролем, чорна — також значною мірою, а спроба контролю білої раси через проєкт Едему й створення образу Адама не дала повного результату.
Ми бачимо, що люди залишилися вільнолюбними, незалежними у мисленні, у пошуках істини. Це й розглядається як ознака того, що задум не був доведений до кінця.
Про Шамбалу, інопланетні цивілізації та подібні теми — це окрема велика розмова. Але важливо, що в акваторії Азовського моря виділяють дві особливо цікаві точки. Одна з них — поріг Ревучий.
А ще до особливих місць, пов’язаних із темою підземного світу, належить добре відома багатьом українцям Кам’яна Могила. За свідченнями лозоходців, які досліджували це місце, під нею виявляли цілу систему підземних ходів і лабіринтів. Причому таких, по яких, за описами, можна було пересуватися навіть верхи на конях. Ці ходи знаходилися на глибині приблизно 30–50 метрів і нібито тягнулися від Кам’яної Могили через Перекоп у напрямку Криму.
За деякими даними, там могла зберігатися бібліотека, що походить ще з часів Атлантиди або періоду затоплення цього моря. Відомо також, що до останнього моменту перебування німецьких військ на Хортиці та біля Кам’яної Могили там працювали представники товариства «Аненербе». Що саме вони шукали — і на Хортиці, і біля Кам’яної Могили — це питання досі залишається відкритим і дає підстави вважати, що ці місця мають значно глибше значення.
Говорячи про місця сили, варто згадати ще одну важливу річ. Земля, як вважається, народжує своїх представників. Існує глибока взаємозалежність між внутрішнім станом людини, її потенціалом і тією територією, де вона народилася.
Дуже влучно цю думку висловив Володимир Короленко у своїх листах до Леніна. Він писав, що якщо поселити принца в конюшні, він не зупиниться, доки не наведе там лад. Але якщо поселити конюха в палаці, він теж не зупиниться, поки не перетворить палац на конюшню. Існує глибока відповідність між внутрішнім станом людини і тим простором, у якому вона живе.
Відповідно, є території, де народжуються особливі люди — не обов’язково генії, але люди зі своїм призначенням. Якщо подивитися на Україну, то можна побачити цікавий широтний напрямок — від Харкова через Київ до Львова. Передусім це Полтавщина і Черкащина, частково Львівщина і Тернопільщина. Саме тут народилося багато видатних поетів, музикантів, діячів культури.
Є й інший напрямок — меридіальний. Він проходить уздовж родовищ залізної руди, де магнітне поле Землі зазнає викривлень. Це посилює зв’язок людини з планетарними процесами. Саме вздовж цієї дуги — від Курської магнітної аномалії через Кіровоградщину, Дніпропетровщину, Запоріжжя і до Керчі — народжується найбільше людей із вираженими науковими та інтелектуальними здібностями. Такий собі півмісяць.
Ці спостереження не є академічними дослідженнями. Свого часу це була навіть студентська робота: одна дівчина просто нанесла на карту прапорцями місця народження відомих українців. І проявилися ці два чіткі напрямки — широтний і меридіальний. Тоді й жартували: якщо хочете народжувати геніальних дітей — приїжджайте в Україну не за рудою, а за майбутнім.
Ось так, коротко, про особливі точки. Є місця з енергетикою до семи балів — Прикарпаття, Закарпаття, район Ужгорода. Але десятибальні точки — їх, за цією схемою, лише три на нашій території.
І коли говорять про «Аненербе», очевидно, що подібні дослідження велися не лише в Німеччині. У Радянському Союзі також шукали, досліджували і експериментували — хоча зовні це подавалося під виглядом повного заперечення будь-якої містики.
Були організовані кілька експедицій. Росія завжди діяла своєрідно: як хижак — якщо один помічає здобич, інші біжать слідом. Точно так само, коли німці почали шукати контакт із «Шамбалою», ця інформація одразу потрапила до НКВС.
Слід згадати кілька експедицій Радянського Союзу. Одна з них — експедиція Барченка на Кольський півострів. Там шукали сліди цивілізацій минулого. Друга — експедиція Реріхів, хоча зараз при згадці про них зазвичай оцінюють лише їхні мистецькі та культурні здобутки.
Цікаво, що серед видатних особистостей, які народилися й діяли в Києві, був Булгаков — автор «Собачого серця» та інших видатних творів. Ще одна визначна особа, Грубель, залишив значний слід у мистецтві й міг, за описами, бачити явища за межами звичайного світу. Реріхи також мали власну роль, розписуючи, зокрема, Андріївську церкву.
Після цього завданням НКВС було організувати пошук Шамбали та налагодити контакт із іншими цивілізаціями, подібно до того, як це робили німці. Експедиції радянського часу не були самостійними — існувала зовнішня координація, фінансування і дипломатичні домовленості, щоб учасників не затримували та не переслідували. Дослідження велися по всьому Тибету та Гімалаях, і хоча не всі повернулися, вони справді шукали контакти з незвичними цивілізаціями та досліджували особливості людей.
Це стосувалося і людей із унікальними здібностями: гіпнотизерів, тих, хто передбачав майбутнє або міг впливати поглядом на предмети. Було ще одне, менш відоме явище — «підселення» у свідомість іншої людини.
Історія почалася з бельгійця, який під час окупації Германією Бельгії переживав за своїх дітей. Він впадав у транс і бачив, що з ними відбувається вдома. Після війни поліція та інші структури використовували його здібності. Наприклад, коли пропала дівчина, він увійшов у транс і вказав точне місце, де її й знайшли. Подібний випадок стався з трирічною дитиною: завдяки його спостереженням її точно відшукали.
Його пояснення було просте: він, ніби птах, міг «бачити» людину очима інших істот. У Китаї, Росії та інших країнах організовували спеціальні групи дітей із унікальними здібностями. Їм давали завдання, вводили в транс, показували портрет і просили знайти людину, підключившись до її каналу свідомості. Так збирали інформацію про її думки й дії.
На жаль, після перших повідомлень на початку 1990-х більше деталей не збереглося. Але, ймовірно, експерименти продовжувалися.
Усе це — питання, на які ще немає остаточних відповідей. У це можна вірити або не вірити. Але очевидно одне: ці місця зберігають пам’ять про надзвичайно давні події та мають потужний вплив на людину. А для українців найважливіше — залишатися незалежним у думці особливо в умовах масового планетарного впливу через медіа та інші засоби. Сучасний світ демонструє руйнування менталітету та падіння до фізіологічного стану бездуховного розвитку. Ми ж маємо усвідомлювати свою відповідальність за майбутнє не лише українського етносу і майбутнє нашої країни. Це будується насамперед у свідомості людей, і спільними зусиллями ми здатні створити сильне майбутнє для України.