Санскритське слово shambhala означає «місце спокою, безтурботного існування». У 1627 році Європа теж почула про Шамбалу від двох єзуїтів, які до цього блукали Південною Азією, розказуючи тубільцям про Ісуса та потойбічне, а ті у відповідь їм повідомили про Шамбалу – місце перебування Великих Вчителів.
Шамбала як об’єкт для пошуків став більш популярним лише наприкінці XIX століття. Вже тоді шукали Шамбалу у пустелі Гобі, в Гімалаях, на Памірі (в ті часи ці місця не тільки не були вивченими, а й навіть не відкриті). Тибетські лами пояснювали гостям, що шлях до Шамбали не зовнішній, а внутрішній. І все-таки умоглядна «країна» стала в умах людей набувати рис «реальності».
У XIX ст. Російське географічне товариство та Головний штаб Російської армії відправили до Азії понад двадцять експедицій. Ще більше експедицій відправили англійці. Микола Реріх «захворів» на Шамбалу в 1924-1928 роках, але теж не знайшов її. Олена Блаватська вчила, що тут народиться майбутній Месія, ім’я якого невідоме, а колись його звали Вішну, Будда, Христос та ін., і що в Шамбалу потрапити можна, але шлях відкритий не кожному.
Але іркутський мандрівник і фотограф Сергій Волков, який здійснив двадцять експедицій пустелею Гобі, Китаю, Паміру, Тибету, стверджує, що побував там. У 2021 році він видав книгу «Чиста земля Шамбали», де детально описує свою подорож і яскраві враження. Кьюнглунг Нулкар – печерне місто у Західному Тибеті стало кінцевою точкою у цьому багаторічному пошуку. Срібний палац Гаруди і Початкове святе місце в оточенні термальних сірчаних джерел справили на нього незабутнє враження.
Це не просто печерний комплекс. Якщо вірити бонським текстам, що зберігаються в місцевих храмах, Кьюнглунг Нулкар – це та сама прародина священної Шамбали, яку довгий час шукають вчені та мандрівники. Побачене в долині Гаруди так дивує, що австрійський мандрівник Бруно Бауманн назвав це знайдене печерне місто «Атлантидою в Гімалаях, останньою відкритою таємницею Тибету».
Для більшості Шамбала залишається досі незнайденим міфічним царством просвітлених мудреців, розташованим десь за межами нашого фізичного світу, досягти якого можуть лише чисті помислами та серцем.
Насправді місцевість Шамбуган (Шамбала) вже давно знайдена в долині Сатледжа (річка Сита). Відома вона тепер під назвою Королівство Гуге і складається з 96 князівств. Сконцентровані в великій кількості печерні міста і буддійські храми чудово збереглися тут. Визначивши конкретне місце розташування річки Сита, на берегах якої в історичний час її процвітання розташовувалася Шамбала, можна знайти точні покажчики місцезнаходження та докази її існування в давнину.
Почнемо з того, що буде помилковим вважати країну міфічною, якщо в офіційному «Синьому літописі» буддизму Тибету говориться, що в Шамбалу в XI-XIII ст. вільно ходили паломники разом із купецькими караванами, і шлях до неї описаний у спеціальних «Дорожниках у Шамбалу». Та й як може бути країна, яка подарувала світу релігію бон та Калачакру, не існувати насправді. Реальність існування Шамбали підтверджувалася мандрівниками та ченцями, які приносять із Шамбали священні буддійські рукописи. Кількість подібних текстів із Шамбали настільки значна, що Далай-лама XIV одного разу зауважив: «Якщо така безліч текстів Калачакри прибули із Шамбали, як може країна бути лише фантазією?».
Серед безлічі вигаданих міфів про вигадану буддійську країну існують конкретні наукові факти, що говорять про її реалістичну давнину, ігнорувати які буде неправильним. Наукові дослідження пояснюють багато загадок історії, але поки що нерозгадані таємниці залишають привід для нових експедицій, романтика яких у наші дні доступна всім бажаючим.
Вхід у священну країну шукають у пустелі Гобі. Шамбалу вважають центром світу, де знаходиться джерело, що дає життя всьому сущому на Землі. За легендою, існує кілька входів у цю священну країну. Микола Реріх шукав його в Тибеті в районі хребта Кайлас та на Алтаї біля гори Білухи.
Існує, як стверджують, ще один вхід. Він знаходиться у пустелі Гобі в Монголії, на що вказував місцевий чернець Данзанравжаа ще в XIX ст. З ініціативи ченця у 1850-х роках тут були побудовані монастирі: Хамарін Хійд, Чойлогійн, Бурден, Цогчен. Також він заснував монастирі: Улан-Сахіусни, Цагаан-Толгойн та Демчигійн, відомі як «Три монастирі гори Галба». Про місцевість у районі трьох монастирів Данзанравжаа говорив наступне: «Якщо мій народ обожнюватиме цю священну землю з незвичайною енергією, то будуть гармонізовані відносини людини і природи, буде процвітання та щастя».
Місце сили посеред пустелі. Північніше монастиря Хамарин хійд зі своїми учнями Данзанравжаа заснував модель Шамбали. Сьогодні у Демчігійн хійд (один з буддійських монастирів в Монголії, розташований поруч з Сомон Ханбогд) приїжджають паломники. Люди вірять, що тут очищуються душі і виконуються бажання.
Ритуальна дорога в Шамбалу починається від монастиря Хамарин Хійд. По пустелі треба пройти близько 3 км, поряд, звичайно, є автомобільна дорога, але паломникам рекомендується здійснити шлях пішки. Уздовж дороги стоять буддійські ступи. Разом зі ступами з комплексу їх тут 126. Людина, яка приходить в енергетичний центр, має знайти білий камінчик, взяти його в руки і нашіптувати на нього своє ім’я. Це буде подібно до реєстрації людини в країні Шамбала. Але не кожному судилося потрапити до райського місця.
Стежкою потрібно пройти до альтанки з дзвоном. Тут треба оголосити своє наближення до Шамбалу – прямо серед безлюдної пустелі вхід в комплекс із 108 ступ і ритуальних споруд. Сюди приїжджають, щоб здобути енергію Всесвіту. Одні ходять босоніж, інші катаються по землі, а треті піднімаються на вершину і підносять руки до неба та співають пісню «Улемжійн чанар» на слова Данзанравжаа. Паломники запевняють, що пісня має чарівну силу магнетизму. У комплексі проводять ритуал, проходячи за годинниковою стрілкою та виконуючи певні дії. Чільне місце займає монгольське Ово, тут бризкають горілкою і пов’язують хадак.
Також є місце, де прийнято залишити свої гріхи. Цікаво, що на території комплексу існує кілька таких місць, відмічених колами із каміння. Ченці пояснюють, що тут проходять енергетичні канали.
Гора виконання бажань. На околицях монгольської Шамбали є кілька чудових місць. Данзанравджа заснував там не один монастир. У тому числі і печерний монастир неподалік Хамарин хийда. Тут при житті монгольського святого практикувало близько 10 ченців. У скелі вибиті невеликі печери, де може розміститися одна людина, але дуже важко. В таких скельних келіях жили ченці, багато місяців дотримуючись суворої аскези. А любителі палеонтології, окрім залучення до духовності, можуть вивчити скам’янілості, яким понад 1,5 млн років. Саме в Монголії знаходять біля 80 відсотків стародавніх останків та скелетів динозаврів, у пустелі Гобі навіть не треба копати землю – історичні кістки лежать прямо на поверхні, але вивозити їх із країни заборонено.
Одним із найсильніших енергетичних місць країни є гора Отгонтенгер – «молодший син Неба». Отгонтенгер – це найвища гора гірського масиву Хангай. Знаходиться вона в зоні вічної мерзлоти на висоті 4012 м над рівнем моря і покрита снігом. Священне ім’я цієї гори – Богд Очірваань (або Гора земного Бога). Невипадково у цих місцях народилося 13 поколінь просвітлених з високими санами лам.
На висоті 450 м (у західній частині гори Отгонтенгер) простягаються піщані бархани, майже 300 км. Пісок цих барханів під сонячним промінням нагадує золото, звідси і виникла назва «золотий пісок». У народі його вважають лікувальним. Він має дивовижний ефект: у воді не розчиняється, але тане в роті. З 1995 р. гора Отгонтенгер визнана загальнонаціональною святинею і перебуває під захистом держави.
Чорна гора (вершина у пустелі Гобі в Східно-Гобійському аймаку Монголії) – це 23 км на північний захід від монастиря Хамарин хійд. Справжнє ім’я Чорної гори, як і її духа-господаря – Багате Серце, Баянзурх.
У монголів існують давні традиції поклоніння та жертвопринесення горам, їм вони довіряють свої побажання. На вершину Чорної гори піднімаються лише чоловіки, жінки загадують свої бажання біля підніжжя. Паломники вірять, що відвідування цього унікального куточка планети подібне до дотику нескінченної енергії Всесвіту.