Стійка південного тамандуа не випадкова, так тварина звільняє свої потужні передні кінцівки та гострі кігті, перетворюючись на ефективного захисника. Високе положення допомагає тамандуа виглядати більшим, оглядати навколишнє середовище.
Південний тамандуа (Tamandua tetradactyla), також відомий як комірцевий мурахоїд або малий мурахоїд, — це вид мурахоїдів, поширений у Південній Америці та на острові Тринідад у Карибському морі. Це поодинока тварина, яка мешкає в різноманітних середовищах — від зрілих лісів до сильно порушених вторинних лісів і посушливих саван. Живиться мурахами, термітами та бджолами. Його дуже сильні передні кігті використовуються для руйнування гнізд комах і для самозахисту.
Охоронний статус: Найменший ризик (IUCN 3.1).
Наукова класифікація
– Царство: Тварини (Animalia), Тип: Хордові (Chordata);
– Клас: Ссавці (Mammalia); Ряд: Пілозубі (Pilosa);
– Родина: Мурахоїдові (Myrmecophagidae);
– Рід: Tamandua;
– Вид: T. tetradactyla.
Біноміальна назва: Tamandua tetradactyla (Лінней, 1758). Синонім: Myrmecophaga tetradactyla Linnaeus, 1758
Поширення та середовище існування. Південний тамандуа мешкає на Тринідаді та по всій Південній Америці — від Венесуели до північної Аргентини, півдня Бразилії та Уругваю, на висотах до 1600 м. Населяє як вологі, так і сухі ліси, зокрема тропічні дощові ліси, савани та колючі чагарники. Найчастіше зустрічається поблизу річок і струмків, особливо в місцях, багатих на ліани та епіфіти.
Найдавніші викопні рештки тамандуа датуються плейстоценом Південної Америки, хоча генетичні дані свідчать, що вони відокремилися від свого найближчого родича — гігантського мурахоїда — ще в пізньому міоцені, приблизно 12,9 млн років тому.
Визнано чотири підвиди Tamandua tetradactyla:
T. t. tetradactyla — південь і схід Бразилії, Уругвай;
T. t. nigra — північ Бразилії, Колумбія, Венесуела, Тринідад, Гвіани;
T. t. quichua — Перу, Еквадор, крайній захід Бразилії;
T. t. straminea — південь Бразилії, Парагвай, Болівія, Аргентина.
Південний тамандуа — мурахоїд середнього розміру, хоча його габарити значно варіюють залежно від умов середовища. Довжина голови й тіла становить від 34 до 88 см, а чіпкий хвіст має довжину 37–67 см. Маса дорослих — від 1,5 до 8,4 кг; суттєвої різниці між самцями й самками немає.
На передніх лапах — по чотири пальці з кігтями, на задніх — по п’ять. Тварина ходить, спираючись на зовнішній бік передніх лап, щоб не поранити долоні гострими кігтями. Нижня сторона та кінчик хвоста безшерсті, що допомагає лазити по деревах і чіплятися за гілки.
Морда довга й вигнута донизу, з дуже вузьким ротовим отвором, з якого висовується язик. Від північного тамандуа його найлегше відрізнити за трохи довшими вухами — близько 5 см.
Забарвлення сильно варіює залежно від регіону. Тварини з південного сходу ареалу мають виразний «жилет» — чорні мітки від плечей до крупа. В інших регіонах вони можуть бути однотонно світлими, бурими або чорними.
Розмноження. Самки поліестрові; спаровування зазвичай відбувається восени. Естральний цикл триває близько 42 днів. Вагітність — від 130 до 190 днів. Самка народжує одне дитинча на рік. Новонароджене не схоже на батьків за забарвленням і кілька місяців (іноді до року) їздить на спині матері.
Поведінка. Тамандуа переважно нічна тварина, хоча іноді активна й удень. Гніздиться в дуплах дерев або в норах інших тварин, наприклад броненосців. Веде поодинокий спосіб життя; індивідуальна територія може становити від 100 до 375 гектарів.
При подразненні тварина шипить і виділяє неприємний запах із анальних залоз. Значну частину часу проводить на деревах. На землі рухається незграбно й не здатна бігти галопом.
Для захисту використовує потужні передні лапи з довгими вигнутими кігтями. Зір слабкий, зате слух добре розвинений.
Живлення. Південні тамандуа харчуються мурахами й термітами приблизно в однаковій кількості, іноді поїдають трохи фруктів. Їжу знаходять за запахом і полюють на широкий спектр комах. Вони уникають мурах із сильним хімічним захистом.
Комах добувають, розриваючи гнізда сильними передніми лапами, а потім злизують їх довгим округлим язиком, який може сягати 40 см. Язик має спеціальні сосочки, пристосовані до мурахоїдності.
Хоч у природі південні тамандуа поодинокі, у неволі добре почуваються, живучи парами. Однак контакт із доглядачами та ветеринарні процедури можуть спричиняти стрес, особливо влітку.
Охорона. Південний тамандуа належить до видів із найменшим ризиком зникнення, проте йому загрожують лісові пожежі, втрата середовища існування та полювання. Сухожилля з хвоста іноді використовують для виготовлення мотузок. Корінні народи також інколи тримають тамандуа в домівках для захисту від мурах та термітів. Основні потенційні хижаки — великі псові (наприклад, гривистий вовк), середні й великі котячі (пуми, ягуари, оцелоти), великі орли (гарпії) та великі удави. Джерело