Сфінкс (грецькою Σφίγξ) – скульптура з тулубом крилатого лева та жіночим обличчям, у давньогрецькій міфології – це породження Тифона та Єхидни, відоме загадками, які задає. В епоху Відродження сфінкси розглядалися як символ таємниці.
Більшість шедеврів архітектури Давнього Єгипту, як і статуя Великого Сфінкса, оповиті таємницями. Скульптура Великого Сфінкса у Гізі є однією з архітектурних та історичних візитівок Єгипту на рівні з пірамідами Гізи.
І сьогодні скульптура Великого Сфінкса окутана ореолом таємничості і загадок, але тепер вчені припустили, що Великий Сфінкс збудований не лише людьми, а й природою.
Відтворивши погодні умови, які існували під час спорудження цієї скульптури, науковці виявили, що основа Сфінкса, можливо, була сформована ерозією, залишивши майстрам лише різьблення деяких дрібних деталей.
Дослідник Лейф Рістроф зазначив: «Наші висновки пропонують можливу історію виникнення того, як утворено схожі на сфінкса фігури, які можуть виникнути внаслідок ерозії. Наші лабораторні експерименти несподівано показали, що схожі на Сфінкса форми насправді можуть з’явитися з матеріалів, які руйнуються швидкими потоками».
Автори дослідження вирішили провести серію експериментів після того, як помітили, що пустелі у світі всіяні незвичайними скелями, які називаються ярдангами. Ярданги, утворені вітровою ерозією, часто приблизно схожі за формою та пропорціями на Великого Сфінкса.
З цього виникла гіпотеза про те, що відома усім скульптура могла почати своє формування як ярданг, з якого стародавні єгиптяни, замість того, щоб будувати Сфінкса з нуля, зробили собі міфічну істоту з головою людини і тулубом крилатого лева. Творці пам’ятника могли просто відкоригувати існуючий орієнтир у пустелі.
Також Рістроф додає: «Насправді і сьогодні існують ярданги, які виглядають як сидячі або лежачі тварини, що підтверджує наші висновки».
Намагаючись довести свою теорію, дослідники відтворювали рельєф Гізи, будуючи мініатюрні кургани із м’якої глини з більш твердим, менш руйнівним матеріалом, вбудованим усередину. Потім ці споруди помістили у водний тунель, який повторював вітри північно-східного Єгипту.
Спостерігаючи за впливом ерозії на підготовлені мініатюрні ярданги, дослідники заявляли, що непримітний курган перетворювався на величного лева, коли вода, що швидко рухалася, здирала поверхневу глину і більш стійкі матеріали набували форми голови. Прискорений потік під головою сформував шию, передні кінцівки та лапи тварини. Форми утворювалися залежно від того, куди перенаправлялися потоки навколо твердіших або менш крихких частин кургану.