Під векселем чинне законодавство розуміє втілене в належно складеному документі грошове одностороннє боргове зобов’язання про сплату відомої суми грошей.
Векселю як зобов’язанню, особливо регульованому законом і створеному у певних господарських цілях, притаманні деякі спеціальні особливості, властиві тільки йому і зовсім від нього невіддільні.
Насамперед вексель є одностороннім зобов’язанням. Зобов’язання векселедавця сплатити певну грошову суму не відповідають будь-яким обов’язкам з боку вексельного кредитора. Векселетримач має лише право, і, якщо закон говорить про обов’язки пред’явлення векселя до протесту, до платежу або до прийняття, лише вказує ті шляхи та умови, дотримуючись яких векселетримач може здійснити своє вексельне право.
Саме зобов’язання, втілене у векселі, виникає лише внаслідок одностороннього акту волі векселедавця, який виготовляє та підписує документ. Воля вексельного кредитора немає значення під час створення вексельного зобов’язання. Для подальшого здійснення свого вексельного права, встановленого одностороннім волевиявленням векселедавця, від векселедержателя потрібно лише, щоб вексель було придбано їм добросовісно.
Далі вексель є зобов’язанням строго формальним. Формалізм векселя виявляється в тому, що він має бути складений у точно вказаній законом формі і що в зміст його повинно бути обов’язково включені всі визначені законом необхідні приналежності (інакше реквізити) вексельного зобов’язання. Форма векселя і приналежності, що підлягають включенню до його змісту, становлять сутність вексельного зобов’язання. Тільки те, що знаходиться в самому тексті векселя визнається правильним і достовірним, всі ж інші обставини, навіть якщо вони цілком достовірні та беззаперечні, визнаються як би неіснуючими і до уваги не приймаються. Оскільки закон беззастережно встановлює для вексельних зобов’язань письмову форму, – слід визнати, що вексельне зобов’язання цілком співпадає з документом, у якому воно викладено, і що документ втілює в собі зобов’язання. Немає документа, немає вексельного зобов’язання. Тому здійснення прав за векселем нерозривно пов’язані з володінням документом-векселем. Втрата векселя тягне з собою втрату вексельної вимоги.
Недотримання форми, встановленої законом, під час створення вексельного зобов’язання позбавляє зобов’язання сили векселя. Вексельне зобов’язання є зобов’язанням про сплату визначеної грошової суми. Іншого змісту вексельне зобов’язання мати не може. Зобов’язання, виражене у формі, встановленій законом для векселів, але з обіцянкою передачі у власність цінних паперів, зерна чи будь-якого товару, не визнається векселем і на нього не можуть бути поширені норми вексельного права.
Вексельне зобов’язання є абстрактним зобов’язанням, є саме собі основою. Обов’язок виконання вексельного зобов’язання знаходиться поза всякою залежністю від підстав, за якими вексель було видано. Виконати зобов’язання, тобто заплатити за векселем необхідно лише тому, що вексель видано. Отже, вексель є зобов’язанням самодостатнім, відірваним і абстрактним від усіх, що передували видачі векселя, взаємовідносин його учасників. З видачею векселя між сторонами виникає нове правове відношення, цілком втілене у векселі і обговорюване тільки виключно за нормами вексельного права. Тому цілком правильним представляється міцно сприйняте судовою практикою положення, що встановлює, що з видачею векселя має бути признано дію угоди, що спричинила виникненню векселя, припиненою. Для наступних розрахунків або суперечок сторін за векселем юридично не має різниці чи видано вексель було у сплату за товар, чи мало місце у разі дарування або ж формою вексельного зобов’язання він був наділений лише першому набувачу, з яким векселедавець, імовірно, перебував у якихось відносинах, але й загалом кожному наступному власнику векселя.
Ст. 10 «Положення про векселі» прямо встановлює, що кожному векселедержателю, незалежно від прав попередника, належать усі права, що випливають із векселя. Послідовне застосування цієї статті повідомляє про самостійність вексельної вимоги кожного векселедержателя і виключає можливість подання проти цієї вимоги таких заперечень, які можна було б привести проти його попередника.
Невід’ємною властивістю векселя є його передавання. Цю властивість векселя прямо зазначено в законі і не може бути знищено угодою учасників вексельних відносин. Кожен Держатель векселя може передати виражене у векселі право іншій особі, причому для здійснення передачі цього права будь-яких спеціальних застережень у тексті векселя не вимагається. У цьому полягає суттєва відмінність векселя від інших зобов’язань громадянського права. Можливість передачі прав за зобов’язаннями передбачена Цивільним Кодексом. Кредитор завжди може бути обмежений законом або договором у своєму праві на поступку вимоги щодо зобов’язання третій особі.
Водночас передача прав за векселем, інакше звана індосаментом, дуже різноманітна за своїм юридичним ефектом від переуступки прав за іншими зобов’язаннями, тобто так званої цесії. При індосаменті передача прав за векселем здійснюється шляхом виконання напису на векселі, причому написувач бере на себе відповідальність за платіж за векселем самим фактом виконання цього напису. За своєю юридичною сутністю передача прав за векселем є хіба що видачею нового зобов’язання. За виразом з одного зі старих вексельних статутів: відповідальність за векселем перед усім лежить на всіх написувачах, «як якби кожним із них було видано самостійне на себе зобов’язання».
Ст. 9 Положення про векселі «підтверджує викладене вище положення, кажучи, що це особи, які зробили передавальні написи на векселі, відповідальні перед векселедержателем, як сукупні боржники. Отже, кожен векселетримач в праві підходити до всіх учасників вексельного відношення, як до самостійних перед ним боржників.
Інше бачимо при цесії. Переуступаючи свої права за зобов’язанням, кредитор хіба що заміщає себе новим обличчям і вибуває з юридичних відносин, відповідаючи лише за дійсність переданого їм права, але аж ніяк не за його здійсненність.
При цесії кредитор передає своєму наступнику лише стільки прав, скільки він має, тому проти його наступника може бути висунуті ті заперечення, які були б допустимі проти самого кредитора. До того ж як кожен новий векселетримач здійснює своє право, що випливає з векселя, незалежно від прав щодо того свого попередника.
За своєю юридичною природою цесія одна із способів зміни зобов’язання. Кредитор, який передає своєму наступнику належне йому право, вимоги, не видає нового зобов’язання, але лише вносить зміну в існуюче і що продовжує існувати зобов’язання. У цьому також полягає глибока різниця між цесією та індосаментом, який створює нове зобов’язання.
З передаванням векселя (як його органічною та невід’ємною властивістю) нерозривно пов’язана необмеженість кола учасників вексельного відношення. Вексель може переходити з рук в руки необмежену кількість разів. І зупинити наростання кількості зобов’язаних за векселем осіб може може лише виконання вексельного зобов’язання з боку векселедавця. Така множинність учасників юридичного відношення властива лише векселю, і навряд чи тут можна назвати ще будь-яку іншу юридичну угоду, якій також було б це властиво.
Вексель за законодавством належить до актів беззаперечних, тобто до тих, до яких застосовується прискорена та спрощена юрисдикція. Але векселі не є єдиними в системі права зобов’язаннями, які мають такий спеціальний захист закону.
Примусове стягнення у спрощеному порядку здійснюється за цілою низкою зобов’язань, і згадуємо це тут лише тому, щоб поряд з невід’ємними та характерними лише векселю властивостями його юридичної природи в сьогоденні також відзначити і ту властивість, яка у минулому відігравала важливу роль в розвитку векселя, будучи тільки йому винятково притаманною.