Межові камені (або межняки) — археологічна пам’ятка України, мегалітичний комплекс у Кіровоградській області, поблизу сіл Нечаївка та Голубієвичі, у місці злиття річок Сугоклея і Сугоклейчик.
Пам’ятка являє собою алею менгірів, що складається з двох паралельних рядів, утворених 15 парами кам’яних монолітів (усього 30 брил), розташованих на протяжності близько 779 м. Комплекс датується пізнім неолітом або добою бронзи (ймовірно II тис. до н. е.). Ймовірне призначення пам’ятки — культове, солярно-астрономічне або межове.
Алея Межових каменів зорієнтована переважно за напрямком схід—захід. Висота каменів у кожній парі приблизно однакова; при цьому найвищою є друга пара (до 1,3 м), а висота наступних пар поступово зменшується — від 0,93 до 0,16 м. Відстань між каменями в парах коливається від 1,5 до 3,2 м, між парами — від 12 до 150 м. Частина брил укопана вертикально, інші лежать на поверхні. Камінь 13-ї пари є природним виходом Українського кристалічного щита, що свідчить про високий рівень попереднього планування споруди. Різниця абсолютних висот між найнижчою та найвищою точками алеї становить близько 25 м.
За визначенням співробітників геологорозвідувальної експедиції № 37, каміння комплексу має місцеве походження та представлене порфіробластовими гранітами різного ступеня вивітреності. Вага найбільшого менгіра становить щонайменше 2 т. Складність роботи давніх будівничих полягала не лише у транспортуванні масивних каменів, а й у дотриманні високої точності спорудження: усі 15 пар каменів вибудувані вздовж єдиної прямої лінії. Алея зорієнтована так, що в день весняного та осіннього рівнодення Сонце заходить точно по лінії між каменями. Відхилення від геодезичного напрямку «схід—захід» майже на 16° пояснюється тим, що точка спостереження розташована значно нижче лінії горизонту.
Поблизу мегалітичного комплексу зафіксовано кургани та курганні групи доби бронзи і три поселення, два з яких датуються добою бронзи (II тис. до н. е.), а одне — періодом черняхівської культури (III–V ст. н. е.), а також грот «Чортова печера», у якому виявлено культурний шар із залишками вогнищ, керамікою та кістками тварин. Найбільший інтерес становить курганна група, розташована на відстані 0,5–1,5 км на захід від останньої пари каменів. Якщо умовно продовжити осьову лінію мегалітичного комплексу в південно-західному напрямку, вона перетне ареал цієї групи з трьох насипів. На поверхні найбільшого кургану зафіксовано кілька великих укопаних каменів, що може свідчити про функціональний зв’язок між об’єктами.
Пам’ятку відкрив і привернув до неї увагу місцевий учитель Григорій Громко. У 2011 році об’єкт досліджували археологи Микола Тупчієнко та Валентин Собчук. У 2012–2013 роках В. Собчук провів детальне обстеження комплексу: здійснив геодезичну фіксацію каменів, визначив їхні розміри та геологічне походження, провів шурфування території й виявив додаткові групи каменів, які могли входити до складу споруди. Результати досліджень дозволили припустити взаємозв’язок алеї каменів із курганними поховальними спорудами та поселеннями доби бронзи, розташованими неподалік.
За свідченнями місцевих жителів, у минулому «кам’яних стовпів» в околицях Нечаївки було значно більше, однак їх часто використовували для огорож або фундаментів. Камені стояли рядами («загорожі») або утворювали кола, відомі в народній традиції як «чортові» чи «відьмині кола». Окремі з них можна спостерігати й нині на південній околиці села.
Межові камені є унікальною мегалітичною спорудою, що не має прямих аналогів в Україні за протяжністю, рівнем збереженості та точністю планування. Комплекс залишається малодослідженим і є важливим джерелом для вивчення культових та астрономічних уявлень давнього населення українського степу. Точна мета встановлення монолітів залишається невідомою, однак їхня астрономічна орієнтація свідчить про високий рівень знань і спостережень давніх мешканців регіону. Джерело