16 грудня 1966 року, 59 років тому, Генеральна Асамблея ООН ухвалила Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (МПГПП), а також Факультативний протокол до нього.
Ці документи закріпили універсальне визнання громадянських і політичних прав кожної людини незалежно від громадянства, статі чи державної належності. Міжнародний пакт став одним із ключових інструментів міжнародного правового захисту людської гідності та правосуб’єктності особи.
Стаття 3. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право користування всіма громадянськими і політичними правами, передбаченими в цьому Пакті.
Пакт підкреслює рівність чоловіків і жінок у користуванні правами людини. Вітання усім Чоловікам і Жінкам у правосуб’єктності Людини! Джерело
Що таке МПГПП. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права — один з основних міжнародних договорів ООН у сфері прав людини.
Коротко про МПГПП:
– ухвалений Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 році;
– набув чинності у 1976 році;
– є частиною так званого Міжнародного білля про права людини;
– Україна є стороною Пакту (ратифікувала його ще в радянський період).
Пакт гарантує, зокрема:
– право на життя;
– заборону катувань і рабства;
– свободу думки, совісті й релігії;
– свободу слова та мирних зібрань;
– право на справедливий суд і презумпцію невинуватості;
– політичні права (участь в управлінні державою, вибори).
Що важливо знати про Факультативний протокол. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МПГПП) не «визнавав громадян СРСР людьми» і не надавав правосуб’єктності.
Факультативний протокол — це окремий міжнародний договір, який:
– надає окремим особам право подавати індивідуальні скарги до Комітету ООН з прав людини у разі, якщо держава-учасниця порушила права, гарантовані Пактом;
– застосовується лише щодо держав, які приєдналися до Протоколу;
– діє за умови, якщо вичерпані всі внутрішні засоби правового захисту.
– не визначає, хто є людиною;
– не створює прав людини;
– не «визнає» громадян будь-якої держави людьми, а лише відкриває процедурний механізм міжнародного захисту прав, уже закріплених у Пакті.
СРСР не був стороною Факультативного протоколу. СРСР ратифікував сам Пакт у 1973 році, але не приєднався до Протоколу. Відповідно, громадяни СРСР не мали права подавати індивідуальні скарги до Комітету ООН з прав людини.
У тексті Протоколу:
– не згадуються «громадяни СРСР»;
– не вводиться нова правосуб’єктність;
– не використовується формула «визнання людиною».
Висновок. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МПГПП) надає інструмент міжнародного захисту прав людини та дозволяє скаржитися на державу, але не створює й не «надає» людської правосуб’єктності.